Газорятівники газорятувальної служби (ГРС) «АрселорМіттал Кривий Ріг» захищають працівників підприємства від дії небезпечних газів, рятують під час аварійних ситуацій, викликаних різними причинами та беруть участь у виробничих процесах, пов’язаних з використанням газозахисної апаратури. Їх головний здобуток за роки існування підприємства – сотні врятованих життів.

Олег Івлєв прийшов на підприємство 14 років тому. Вакансій тоді було небагато, а серед них – місце газорятівника. Він вирішив спробувати, і не пошкодував.

«Те, що робота вимагає певної фізичної підготовки та моральної стійкості, я зрозумів зразу, – згадує Олег. – Тоді я займався боксом, і це допомогло мені впоратися з труднощами. У колективі зустріли привітно. Закріпили за досвідченим В’ячеславом Нестеруком, який зараз воює за Україну. В мене було бажання вчитися, а Славик виявився чудовим наставником. Тож вже за кілька місяців я вже самостійно проводив профілактичну роботу: перевіряв газопроводи, слідкував за виконанням газонебезпечних робіт, проводив профілактику устаткування, допомагав цехам в організації робіт з газозахисною апаратурою. Але найскладніше – це порятунок людей під час надзвичайних ситуацій. Для того, щоб впевнено діяти у таких випадках – треба практика».

Олег згадує свій перший по-справжньому екстремальний виклик. Він працював рятівником вже кілька років. І от надійшов сигнал з доменного цеху: на колошнику доменної печі сталася біда – працівника придавило металоконструкціями.

«Чоловік кричав так, що стало моторошно. Вочевидь, він мав чисельні переломи. Ми почали надавати першу долікарську допомогу. Він благав не торкатися до нього, бо дуже боляче. Але ж ми мали його врятувати. Дуже акуратно поклали на жорсткі ноші, бо на м’яких з такими травмами транспортувати не можна. Зносили потерпілого сходами, де жорсткі ноші не мали б пройти, але пройшли, бо ми всі дуже того хотіли. Чоловіка передали медикам. Потім вже дізналися, що людина має численні переломи та інші ушкодження, але для життя загрози немає. Рятувати людей – це, мабуть, найбільше, за що я люблю свою роботу, і ще ніколи не пошкодував, що пішов у газорятівники».

Були й інші випадки, коли Олег з колегами рятували людей. Один з них стався на ТЕЦ. Люди працювали у загазованому приміщенні. Раптом працівникові стало погано. Потім стало серце. Івлев з колегами прибули вчасно. Під’єднали кисневий апарат, вміло виконали закритий масаж серця. Людина була врятована.

«З кожним подібним випадком ти дієш все впевненіше, – пояснює Олег. – Мандраж зникає, є лише чітке усвідомлення того, як маєш діяти. Дуже добре, що новачків не задіюють у надзвичайних ситуаціях самих. Лише разом з досвідченими колегами. Обов’язково в команді є бригадир або майстер, рятівник з досвідом, який дає команди. А молодь вчиться, набирається майстерності. Багато наших колег зараз воює, тож нам як ніколи треба смілива, цілеспрямована молодь».

Один з таких молодих і вмотивованих, що прийшов у службу два роки тому – Павло Калінчук. Зараз він вже не лише проводить профілактику, а й кілька разів був задіяний у аварійних виїздах, рятував людей.

«Я швидко призвичаївся, знайшов спільну мову з газорятівниками, – каже Павло. – Чудові, доброзичливі люди. Вони діляться досвідом. Всі докладають зусилля, щоб новачок швидше навчився і якомога краще все опанував. Моїм наставником був Іван Васько, і я вдячний йому за науку. Я намагаюся вчитися у всіх колег, чий досвід мені корисний. Багато цікавлюсь, запитую, навіть у працівників інших змін, у цеховиків. Головне – хотіти».

Батько Павла також газорятівник. Зараз він на фронті. Коли юнак ще вчився у металургійному технікумі на прокатника, просив у батька взяти його до своєї служби. Але той відказував, що ще рано.

«А коли почалося повномасштабне вторгнення, батько сам допоміг мені з працевлаштуванням, – говорить Павло. – Вчився я з нуля безпосередньо на робочому місті. Наполегливо відпрацьовував на манекені надання першої допомоги, тож під час першого надання допомоги потерпілому під час аварійного виїзду я не відчув особливого хвилювання. У голові, наче комікс, виникли фрагменти, що й за чим робити, і я правильно під’єднав кисневий апарат. Людину ми врятували. Всім, хто хоче спробувати цікаву чоловічу роботу, хоче рятувати людей, я рекомендую нашу службу. Спробуйте. Краще шкодувати за тим, що не вийшло, ніж за тим, що не наважився спробувати. Зробіть перший крок, а досвідчені колеги допоможуть».

Ігор Беліченко – один з найдосвідченіших газорятівників. Працює у ГРС більш ніж 30 років

«Я є свідком того, як підприємство розвивається, як впроваджуються нові технології, – розповідає Ігор Беліченко. – Колись ми лише говорили про безперервне розливання сталі, а зараз вже у роботі три машини безперервного лиття заготовок. Те ж саме й з газорятувальним оснащенням. Пам’ятаю стару газозахисну апаратуру, простенькі аналізатори. Зараз маємо прилади світової якості, дуже надійні й точні. Начальник ГРС Сергій Леонов, керівництво служби постійно дбають про сучасні станції заправки балонів, про наші побутові умови. Ось кімната прийому їжі. Холодильник, електроплитка, рукомийник. А ось тренувальна кімната. Сюди напускається дим, і ми відпрацьовуємо виконання робіт в умовах загазованості».

Ігор Беліченко впевнений, що працює серед найкращих людей. Що серед найвагоміших цінностей ГРС – повага одне до одного.

«У мене дуже цікава робота, – усміхається Ігор. – Я буваю в цехах і бачу, що у багатьох робота однотипна. Одні й ті ж виробничі операції щодня. А робота газорятівника – це цікава книга. Кожен день, як нова перегорнута сторінка. Різні цехи, різні процеси, різні люди, різні ситуації. Я вдячний кожному, з ким довелося разом працювати. Особливо вдячний тим, хто нас зараз захищає. У коридорі є стенд. Там загиблі наші герої. З кожним з них я працював протягом багатьох років. Йду, дивлюся на портрети, і навертаються сльози. Вони пішли добровольцями. Вони загинули, щоб ми жили. Я впевнений, що ми переможемо варварів, які прийшли на нашу землю грабувати і вбивати. Хлопці б’ються на передовій, а ми тут маємо робити все, щоб їм допомагати, щоб підприємство працювало, щоб зберегти життя наших працівників».