Слюсар-ремонтник – це людина, без якої досить швидко все зупинияється і може більше ніколи не закрутитися.

Петро Петрович повертався з риболовлі. Карасі, кілька окунців – непоганий здобуток. А головне – відпочив душею на березі мальовничого ставочка. А коли рибка вже апетитно шкварчала на сковорідці під пильним наглядом дружини, господар вийшов у садочок, обдивився невеличку пасіку. «Гудуть бджілки, будемо з медом». У цім дворі, у батьківській хаті, у тихому українському селі він виріс. Але своє доросле життя пов’язав з містом, з великим промисловим підприємством. Сьогодні останній день відпустки, а завтра – на фабрику.

Петро Бешевець – один з найдосвідченіших, найкращий слюсар-ремонтник рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Так про нього сказав начальник РЗФ-2 Сергій Гіль. Не випадково ж саме його нагородили найвищою нагородою підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він ремонтує і обслуговує устаткування, без якого неможливе збагачення руди та отримання залізорудного концентрату. А батьківська хата у селі – це для нього місце сили, де Петро Петрович відпочиває душею й набирається енергії. А почалося все зі своєрідного батькового благословення.

«Майже всі хлопчаки у селі мріяли стати водіями вантажівок. І я не виключення. Але коли добігав до завершення останній мій шкільний рік, батько обійняв мене і сказав: «Нема чого тобі тут ловити, синку. Тут же не бачиш ні білого світу, ні дня, ні ночі. Тож збирайся і їдь до міста». І поїхав я вчитися на електрогазозварника, – згадує Петро Бешевець. – Потім три місяці пропрацював у ремонтно-механічному цеху № 1 тоді ще «Криворіжсталі», відслужив у війську, попрацював у домобудівельному комбінаті, а у 1997 році влаштувався слюсарем-ремонтником на НКГЗК (нині гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – примітка автора)».  

З тої пори Петро Бешевець ремонтує устаткування РЗФ-2. Перелік цього устаткування чималенький. В ньому чотири автостели, які розвозять залізну руду по секціях, 40 конвеєрів, що транспортують цю руду до млинів, гідроциклони, які беруть участь у процесі збагаченні, а інколи доводиться ремонтувати й самі млини. Також Петро Петрович налаштовує це устаткування. Дякуючи майже 30-річному досвіду, він знає, що якщо своєчасно та правильно виконувати обслуговування та ППРи (планово-попереджувальні ремонти), то техніка ламається значно рідше.

«Любов до техніки у мене з дитинства. Спочатку був велосипед, потім мопед, потім мотоцикл. Так йшло моє кар’єрне зростання, – усміхається наш герой. – Це все я намагався ремонтувати власноруч. Дійсно, ми намагаємося добре проводити профілактику устаткування РЗФ, щоб не доводити до аварійних ремонтів, але інколи воно все одно ламається. Багаторічний досвід дозволяє швидко визначатися з більшістю поломок. Наприклад, якщо почало гупати, значить, не надходить мастило. Але трапляються несправності такі, що поки не розбереш вузол, нізащо не здогадаєшся, що трапилося. Як у нас жартують: «Розтин покаже». Буває, що одне відремонтували – не воно, інше – не працює, третє… І тут наче приходить прозріння: «Так он воно що!» Полагодили, і закрутилося. У такі хвилини відчуваєш неймовірне задоволення і з полегшенням видихаєш: «Слава Богу!»

Професію слюсаря-ремонтника Петро Бешевець опановував безпосередньо на підприємстві. Спочатку пройшов курс навчання при НКГЗК, а далі вчився вже на робочому місці. Збагачувальне устаткування – це не велосипед і не мопед, а набагато складніше. З вдячністю згадує Петро Петрович свого наставника, механіка дільниці Анатолія Новосьолова.

«То знаний майстер. Він будував комбінат, запускав РЗФ-2. Здавалося, що він знає все, – каже Петро Бешевець. – Тож я часу не втрачав і ґав не ловив, а запитував, запам’ятовував, заглиблювався у деталі, у кожну дрібницю. До речі, молодим хлопцям, які хочуть стати класними фахівцями, я раджу те ж – не сидіти у смартфонах, а заглиблюватися у дрібниці, бо у виробництві дрібниць не буває. Ви вважаєте, що коли я сюди прийшов, то був у захваті від роботи? Не дуже. Але спочатку вчишся, потім у тебе починає виходити. І от нарешті твоя робота, твій цех стають для тебе рідними».