Позитивне ставлення до життя викликає ланцюгову реакцію позитивних думок, подій і результатів. Треба лише вміти бачити і помічати позитив, вірити в себе та своє оточення, у здійснення бажань та мрій – і тоді ти будеш щасливою людиною. У цьому впевнена механік дробарної фабрики гірничого департаменту Лідія Чучмай, яка нещодавно отримала почесну відзнаку «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Лідія говорить, що все, з чого складається її життя – це результат симбіозу щасливої долі та наполегливої праці над собою. Колись саме щасливий випадок привів її на дробарну фабрику. Тоді вона – молода кранівниця прийшла працевлаштовуватися на рудозбагачувальну фабрику, але відчиненими були двері саме приймальні дробарної фабрики. На фабриці були потрібні машиністи крана. І Лідія пропрацювала на крані 20 років. Вона говорить, що просто закохалася у цих залізних велетнів. Сьогодні вона працює механіком дільниці дробарної фабрики ГД.

«Я цілком щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, працюю там, де мені до вподоби, в мене прекрасна родина і колеги, – розповідає Лідія Чучмай. – Я відповідаю за технічний стан механічної частини 58 вантажопіднімальних механізмів та кранів, керую кранівниками, слюсарями, працівниками підрядних організацій, які виконують ремонтні роботи у нас на фабриці. Було складно, адже до жінки-керівниці чоловіки спочатку ставилися з певним скептицизмом. Але мені допомогли досвід та моя освіта. Поки працювала на фабриці, то вивчилася не лише на інженера-механіка металургійного обладнання, а й на педагога. Ось тут, на фабриці мені й стали у пригоді педагогічні навички. Я суворий, але справедливий керівник. Для мене найголовніше – це зрозуміти людину. Зрозуміти та підтримати».

Саме вміння підтримати й допомогло Лідії стати своєрідним якорем для колег, коли розпочалася війна. Їй і самій було непросто. Добровольцями пішли на фронт її чоловік та брати.

«Мій чоловік за армійських часів служив на підводному човні, але то було замолоду. З 16 березня 2022 року він у лавах ЗСУ. Мені сказав, що йому прийшла повістка. Та я таки дізналася, що він пішов добровольцем. Не відпустити не могла, бо вислів «якщо не ми, то хто» – це саме про нього, – говорить Лідія. – В ЗСУ зараз і мої брати. Вони розкидані по різних напрямках фронту. Але тепер я знаю, що перебуваю під надійним захистом. Це розуміння дало мені сили підтримати моїх колег. Того клятого лютого 2022-го до мене часто прибігали дівчата і питали: що ж буде, як далі жити? Працювати, триматися і не панікувати!».

За воєнних часів Лідія Чучмай не пропустила жодної своєї робочої зміни. Вона каже, що в неї два місця сили – дім та робота. Лідія впевнена у найкращому майбутньому своєї родини саме в Україні, адже їх захищають такі прекрасні люди, як її колеги та рідні.

«Попереду новорічні та різдвяні свята, які я так люблю за тепло, затишок і надію, які вони нам дарують, –  говорить жінка. – Я доросла людина, але вірю в дива і мрію. Звісно, головне бажання зараз – це Перемога, а от моя мрія – це здійснити політ на повітряній кулі над Кападокією усією родиною. От тільки не знаю (усміхається), чи погодиться мій чоловік полетіти. Та головне, щоб він і всі наші хлопці повернулися додому з війни. А далі якось вже вмовимо мого захисника політати».