Заточувальниця ремонтно-механічного цеху № 1 «Ливарно-механічного заводу» Наталія Жемчугова прийшла в цех 18-річною дівчинкою. 20 років тому розпочався її шлях на підприємстві. Тут вона опанувала декілька професій, а ще зустріла коханого, з яким створила родину.

Заходимо до цеху разом з Наталією. Вона впевнено крокує до свого робочого місця – заточувального відділення. Дорогою я помічаю, як вона піднімає голову і поглядає на крани, що рухаються цехом. І цей погляд якийсь по-особливому теплий.  

«Одразу після училища я прийшла працювати машиністом крана, – розповідає Наталія. – Це було моє перше робоче кохання. Я наче серцем прикипіла до цих залізних помічників. Нічого не поробиш, крани й зараз для мене наче рідні. Я вдячна моїй першій наставниці кранівниці Лідії Безсмольній, бо вона не лише поділилася зі мною секретами майстерності роботи на кранах, а й закохала мене у професію. А тоді, 20 років тому, це було не так вже й легко зробити. Уявіть собі, що починала я працювати на кранах, кабіни яких не були засклені, холод відчувався добряче. Крізь дах інколи вода потрапляла на крани. Керували ми тоді кранами винятково вручну. Але колектив був суперовий. Мене прийняли в родину і практично няньчилися зі мною, як з маленькою дитиною, яка робить перші кроки (усміхається Наталія)».

20 років тому підприємство стало частиною компанії «АрселорМіттал». Складно не помітити та не оцінити зміни, трансформації, розвиток, які за цей період відбувалися на підприємстві та у рідному Наталчиному цеху.

«Ці 20 років – це шлях, звісно ж, нелегкий, – говорить заточувальниця. – Було всяке. Але я людина позитивна, тож пам’ятаю найкраще. Поступово нашу роботу на кранах зробили максимально комфортною: засклили кабіни кранів, обладнали системами обігріву та кондиціонування, системою радіокерування. Відремонтували в цеху дах, оновили систему освітлення. Та й моє особисте життя теж зазнало змін. До мене вгору, на кран, особисте щастя прийшло знизу. Олександр, зараз вже мій чоловік, працював в цеху фрезерувальником. Закохався, каже він, у мої красиві очі. Як він їх побачив там знизу? Але зустрів після зміни з шоколадкою, ось так і закрутилося. Отак виробнича родина допомогла мені створити сім’ю».

15 років Наталія Жемчугова працювала машиністкою крана. А потім вирішила зробити віраж у кар’єрі і вивчилася на заточувальницю. До речі, серед позитивних моментів роботи на нашому підприємстві жінка відзначає можливість перенавчитися, опанувати нову для себе професію, як кажуть, «не відходячи від каси».

«Нашому підприємству, як і кожному з нас, зараз дуже нелегко, – говорить Наталія. – Хотілося б і зарплату більшу, і умов праці кращих, і оновлень позитивних, і ще, ще, ще… Ми почали забувати те, що в нас було багато хорошого. Те, як ми мали змогу за копійки відпочити на морі у пансіонатах нашого підприємства, як наші діти оздоровлювалися у дитячих оздоровчих таборах, які заходи проводилися на підприємстві. За ці 20 років було чимало позитиву. На жаль, багато що перекреслила війна. Водночас вона стала для кожного з нас своєрідною перевіркою на вірність рідній країні, рідному місту, рідному підприємству. Я залишаюся тут працювати, бо люблю свою роботу, свій колектив. Я не можу викреслити ці 20 років, які ми прожили разом, адже ці роки – це не лише історія комбінату, це і моя життєва історія. Я вірю, що вона обов’язково матиме позитивне продовження. Головне для нас зараз вистояти, перемогти, а далі точно все буде добре».