Газівник коксових печей коксового цеху № 1 КХВ Сергій Паєцик захищав Кривий Ріг, звільняв Херсонщину, стримував ворога на передовій. Зараз у нього звичайні щоденні турботи –  робота на рідному підприємстві, родина та спорт.

Сергій Паєцик з гордістю показує свої спортивні нагороди та із захопленням розповідає про корисні тренування, завзяті змагання, цікавих людей, з якими познайомився завдяки участі у команді «Нескорені. Кривий Ріг». Зараз ветеранський спорт займає особливе місце у житті Сергія та його родини, він наповнює його духовно та дозволяє відновлюватися фізично після важкого поранення на фронті.

25 лютого 2022 року Сергій Паєцик вже був у складі ЗСУ і став на захисті Кривого Рогу. Спочатку він очолював стрілецький взвод, який обороняв місто з боку Інгульця, за 40 кілометрів від міста. Згодом Сергій став командиром танкового взводу. Річ у тім, що здобуваючи металургійну та юридичну освіти у вишах Дніпра, Сергій отримав ще й військову підготовку та спеціалізацію танкіста. Тому йому одразу довірили командувати бійцями-захисниками.

«З перших днів війни окупанти намагалися усіляко прорватися до нашого міста, тут їм наче медом було помазано. Вони наступали як невеличкими групами, так і сунули колонами на різній важкій техніці та рясно обстрілювали наші позиції. Ми мали свій опорний пункт, шматок дороги, який захищали, і завдання не пропустити окупантів до міста, – згадує ті дні Сергій Паєцик. – Серед захисників були звичайні люди мирних професій, які війну тільки в кіно бачили. А тут реальні окопи, смертельні обстріли, небезпека та маса адреналіну. Саме моральний підйом, згуртованість у діях, розуміння, що ніхто не захистить нас крім нас самих, і допомогли нам тоді вистояти. А згодом були Апостолове, Зеленодольск, звідки ми, вже на танках розпочали звільнення Херсонської області».

В одному з боїв танк, в якому знаходився Сергій Паєцик, був підбитий, а бійці отримали поранення. Сергія контузило, у нього були опіки. Розпочався тривалий процес лікування та реабілітації. Як говорить Сергій, він пройшовся багатьма лікарнями і дякує нашим медикам, які буквально рятують життя та здоров’я нашим захисникам.

Сергій демобілізувався та повернувся на роботу до коксового цеху № 1. Він прагнув бути в колективі та зайняти голову та руки роботою, щоб відволіктися від думок про війну, переживань про свій взвод, з хлопцями якого, до речі, часто зідзвонюється. Зараз бійці тримають оборону на різних напрямках фронту, починаючи від Харківського, Донецького тощо.

«Перехід до цивільного життя – це непроста річ для тих, хто воював, – продовжує Сергій Паєцик. – Спочатку мені незвично було прокидатися у ліжку, а не у бліндажі, дуже заважали сирени повітряної тривоги. На фронті ми більше звикли до вибухів, свисту куль, снарядів, дзижчання дронів. Тут теж «шахеди» над головою торохтять, але я знаю, що наші хлопці їх пильнують. Та все ж я гостро реагую на різкі звуки. До речі, така ж реакція і у наших тварин. Моя собака, наприклад, дуже боїться, коли бахкає, тим більш, коли «прилітає». Ми всі, на жаль, стали заручниками цієї війни».

Під час лікування та реабілітації Сергій почав активно займатися спортом. Він став частиною команди «Нескорені. Кривий Ріг». Оздоровче плавання, настільний теніс, волейбол, важка атлетика, дартс, петанк та інші ігрові види спорту одразу захопили увагу Сергія. Це дало йому можливість зміцнитися фізично, набути сили духу та спілкуватися у колі таких, як і він – ветеранів російсько-української війни, і не тільки. Річ у тім, що криворізька особливість ветеранського спорту – це сімейна участь у змаганнях. Сергій шуткує, що його дружина стала навіть активнішою спортсменкою, ніж він. Вона завзято вболіває за чоловіка на змаганнях, і сама із задоволенням бере участь у них.

«Мені хочеться, щоб до нас приєднувалося більше людей, щоб ті бійці, які повернулися до цивільного життя, не сиділи на самоті у чотирьох стінах, не прокручували у голові важкі події минулого, не впадали у відчай через поранення, а йшли до інших, таких, як і вони. Спорт об’єднує, лікує, надає сил жити і дає змогу це робити на повну», – сказав Сергій Паєцик.