З вісімнадцяти років Сашко вже працював на одному із гірничо-збагачувальних підприємств України. Спочатку машиністом млинів на рудозбагачувальній, а потім дробарником на дробарній фабриках. Тобто з перших днів роботи мав справу з устаткуванням під напругою, обертовими механізмами, роботою у зоні руху потужних електромостових кранів та іншими серйозними ризиками. А одного разу він став свідком трагедії на виробництві і з того моменту вирішив, що стане фахівцем з охорони праці, щоб спрямувати свої зусилля, свій потенціал на запобігання подібним страшним випадкам.

«Я шукав можливості, і їх мені надала програма GoPRO в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Олександр Шишка. – Дізнавшись, що на цьому підприємстві з’явилися вакансії фахівців-стажерів департаменту з охорони праці та промислової безпеки, вагатися не став. До охорони праці у мене особливе ставлення, яке базується на особистому досвіді. У моїй присутності загинув досвідчений працівник з 20-річним стажем, який, здавалося б, вже все знав і все вмів. Що спонукало його допустити помилки щодо власної безпеки, питання риторичне. Але з того моменту я вирішив, що працюватиму у царині безпеки виробництва».

На місця стажерів-фахівців з ОП був чималий конкурс. Олександр дуже серйозно готувався. Він зізнався, що стовідстоткової впевненості не було, але за плечима був трирічний досвід роботи у небезпечних умовах, що давало певні переваги. Дуже зрадів, коли повідомили, що обрали саме його. Свій перший день на комбінаті запам’ятав дуже добре. Керівник Олександра Юрій Духов представив його колегам, познайомив з персональним наставником, досвідченим Михайлом Андрейчиковим, який більше десяти років пропрацював у департаменті з ОП та ПБ, а до цього більш ніж 10 років у шахті. Стажеру провели ознайомчу екскурсію цехами гірничого департаменту – РЗФ-1,2, дробарній фабриці, цехом мереж і підстанцій. Особливо сподобався обід у робітничій їдальні.

«Я вважаю, що умови – це дуже важливо, – говорить Олександр Шишка. – Бо працівник має думати про те, як безпечно і якісно зробити роботу, а не де йому повноцінно поїсти чи помитися після зміни. Люди цінять добре ставлення до себе, це я знаю з власного досвіду, бо працював простим роботягою. Тому перше, що ми робимо з наставником Михайлом Андрейчиковим, коли приходимо в цехи (а у цехах проводимо левову частину робочого часу), розпитуємо у людей про нагальні потреби, проблеми, ризики. А потім разом знаходимо виходи. Наприклад, на одній з дільниць шламового господарства була проблема з водою в бані. Гуртом ми її вирішили. Нещодавно разом з цеховиками та постачальниками вирішили справу з поставкою «пелюсток» для дробарної фабрики. На жаль, питання своєчасних поставок ЗІЗів нині не рідкість, бо у зв’язку з війною важко знайти надійних постачальників. І мені приємно бути у команді, якій вдається ці питання вирішувати».

А ще Олександр разом з наставником посприяли безпечному облаштуванню одного з конвеєрів на дробарній фабриці. У рамках програми боротьби з чотирма ризиками-вбивцями там було встановлено нову запобіжну огорожу та троси системи аварійного вимкнення устаткування. Михайло Андрейчиков інтенсивно передає Олександрові свій багаторічний досвід організації безпечної роботи. Особлива увага – культурі охорони праці.

«Звичайно ж, ЗІЗи, безпечне обладнання, запобіжні заходи – це пріоритети, – каже Михайло. – Але скільки б коштів на це не витрачалося, якщо людина свідомо не дотримуватиметься правил, результату не буде. Тому найбільше часу і зусиль ми витрачаємо на те, щоб достукатися до одного з основних інстинктів – інстинкту самозбереження. У всіх він є, але у багатьох схований за такими собі фортечними «мурами», вибудуваними попереднім досвідом, не завжди правильним, м’яко кажучи. Для мене тут показовим є старий фільм «Висота», герой якого, монтажник, стрибає на трубу, ризикуючи життям лише для того, щоб почепити вимпел. Усі люди різні, і до декого дуже важко достукатися, зруйнувати мури. Але ми з Олександром наполегливі, а працювати з людьми в нього непогано виходить. Отакі освічені, цілеспрямовані, з лідерськими якостями і креативними ідеями нам дуже потрібні».

Михайло зізнався, що у стажера є чималий потенціал. Він комунікабельний, відкритий, відповідальний, бажає вчитися сам і вчити інших, в тому числі і власним прикладом. Це надзвичайно важливо, бо коли той, хто навчає правилам, сам їх порушує, він втрачає довіри, а без відкритості, довіри робота з людьми не матиме ефекту. Сам же Сашко влучно порівнює свою нову роботу з роботою годинникаря, який терпляче й наполегливо з дрібних деталей збирає годинника, який працюватиме чітко й точно.

«На жаль, іншого шляху, ніж наполегливо і терпляче формувати в людях свідому потребу працювати безпечно, я не бачу, – зізнався Олександр Шишка. – Відкритість і довіра у цьому допомагають. Чесно зізнаюся, з молодими мені легше. Бо дуже важко людині розповідати, що головним є збереження здоров’я, життя, якщо за свої 60 років людина цього ще не зрозуміла. Але я вірю, що це можливо».