В «АрселорМіттал Кривий Ріг» проходить Тиждень охорони праці. Заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов проінформував про стан безпеки праці на підприємстві.

– Якими здобутками у сфері безпеки завершився 2024 рік? Чого не вдалося досягти?

–  У мене є два основні меседжі. Почну з поганого. Двоє наших колег загинули минулого року на виробництві. Працівник копрового цеху впав з висоти, а співробітник підрядної організації отримав смертельне враження електричним струмом. Це на один смертельний випадок менше, ніж у 2023 році, але це не привід радіти. Ми маємо зробити все, щоб люди не гинули на виробництві. Особливо це неприпустимо, коли Україна втрачає своїх найкращих синів і доньок на війні. Тобто є величезне поле для роботи. І другий меседж оптимістичніший. Кількість нещасних випадків з важкими травмами знижується з року в рік. У 2024 році їх було 7 у порівнянні з позаминулим, коли важкі травми отримали 11 працівників. Але це теж не має нас заколисувати. Як кажуть фахівці з охорони праці: найзліший ворог безпеки – це самозаспокоєність. Тож нарощуватимемо зусилля й надалі.

– Як почався 2025 рік щодо безпеки та травматизму?

– Це наш рекорд зі зниження травматизму. Дві травми легкі й одна важка. Це травма руки, але людина досі в лікарні, і їй потрібне хірургічне втручання, бо кістки кисті – це складна конструкція. Працівник засунув руку, коли шків, який обертається, ще не зупинився зовсім. Це й призвело до серйозної травми.

– Що робиться для того, щоб подібні випадки не повторювалися?

– Робота над помилками – це важлива складова охорони праці. Ми намагаємося опрацьовувати всі помилки на інших підприємствах корпорації, травми в інших компаніях. Але, на жаль, доводиться працювати й з власними помилками. Вживаємо організаційних заходів. Наприклад, обов’язково інформуємо про нещасний випадок. Повідомляємо, що стало причиною, інструктуємо, як діяти, щоб не допустити помилок. Вживаємо технічних заходів. Зараз працюємо над тим, щоб до устаткування, яке призвело до важкого випадку, людина взагалі не мала доступу, доки воно працює. Це як зі звичайною пральною машиною. Дверцята не відчиняться, доки пралка не зупиниться.

А ще ми завершуємо програму навчання під назвою «Бережи себе». Курс вже пройшли більш ніж 13 тисяч наших працівників, а до завершення першого півріччя нинішнього року його пройде кожен. А далі буде нова навчальна програма, бо людині властиво забувати, тому вчитися треба безперервно. Особливо коли це стосується безпеки життя. І я вдячний керівникам, зокрема Сергію Лавриненку та Володимиру Теслюку, які у наш скрутний час нестачі кадрів сприяють тому, щоб кожен працівник мав три дні на навчання.

– Яких ще технічних заходів вжито протягом останнього часу?

– Ми впроваджуємо дві масштабні інвестиційні програми. Дуже багато було придбано устаткування, щоб позбутися ризиків у цехах. Наприклад, переоснащення екіпірувального пункту залізничної станції у гірничому департаменті усунуло ризики роботи на висоті, або нові кінцеві вимикачі на конвеєрах у вогнетривно-вапняному цеху, які дозволяють миттєво зупинити роботу при загрозах для людей. Багато транспортних засобів оснащені відеокамерами, за рахунок чого водій має видимість простору на 360 градусів. Для багатьох цехів придбано риштування для безпечного виконання роботи на висоті тощо.  І все це незважаючи на скрутне фінансове становище підприємства через  повномасштабну війну.

– Але ж, крім технічного забезпечення, величезне значення має культура охорони праці, тобто самі працівники мають дотримуватися вимог. Чи є позитивні ознаки у формуванні культури праці?

– Так, ми спостерігаємо такі ознаки і сприймаємо їх з обережним оптимізмом. Люди охочіше стали йти на контакт, дають багато ідей для усування ризиків і самі беруть участь в їх реалізації. Наприклад, протягом лютого 2025 року ми отримали більш ніж 500 подібних ідей. Скажу відверто, ми не чарівники і не кожну ідею маємо змогу втілити у життя. Але здобутки є. Наприклад, у вальцетокарному цеху за ініціативою і за участю працівників встановлений захисний козирьок, який захищає від враження струмом під час огляду вагонів. А для працівників залізничного цеху № 2, за їхнім проханням, придбані налобні ліхтарі, що дозволяє безпечно працювати в умовах недостатнього освітлення.

 Нам відомо, що окрім придбання допоміжного устаткування, керівництво підприємства виділяє кошти на ремонти будівель та споруд, на заміну основного устаткування, що також впливає на безпеку. Які приклади ви можете навести?

– Так, дійсно, триває цілеспрямована робота у цьому напрямку. Наприклад, у цеху мереж та підстанцій збудована нова підстанція з  сучасним устаткуванням, що відповідає всім вимогам з ОП. У конвертерному цеху капітально відремонтовані кілька електромостових кранів з урахуванням безпекових вимог. У доменному цеху № 1 модернізована система гучномовного зв’язку, що додає безпеки під час командної роботи. А мобільні вилкові перевантажувачі кількох цехів оснащені світловими вказівниками, що вказують на небезпечну зону, де заборонено перебувати працівникам.

–  Охорона праці – складний напрямок. А з якими додатковими складнощами ми зустрілися після повномасштабного вторгнення?

– По-перше, це фінансові складнощі. Адже для того, щоб гроші витратити, наприклад, на охорону праці, їх треба заробити. А підприємство далеке від максимальних потужностей. Тому я щиро дякую керівництву компанії, нашому генеральному директору Мауро Лонгобардо, керівнику сегменту Віджаю Гоялу, які попри скруту ухвалюють рішення про витрату коштів на безпеку працівників. Ще одна проблема – дуже важко знайти постачальників засобів індивідуального захисту, спецодягу тощо, бо багато вітчизняних виробників згорнули виробництво. Ну, й, звичайно ж, проблеми з кадрами – це не плюс до безпеки. А ще сюди слід додати моральний стан працівників. Робимо все, щоб безпека була на належному рівні.

– У вас величезний досвід роботи на різних підприємствах світу, і саме у царині охорони праці. Які прості поради ви можете дати, щоб люди працювали безпечно?

– По-перше, нам всім треба повірити, що працювати без нещасних випадків можливо. Щиро повірити в нуль нещасних випадків. Бо якщо людина не вірить у результат, то вона не докладатиме максимуму зусиль. Ну, навіщо ж викладатися, якщо знаєш, що нічого не вийде? Друге – це діяти. І третє – дбати не лише про свою безпеку, а ще й про безпеку колег. Тож бажаю всім нам: віримо, діймо, піклуймося про колег!