24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. А вже 25 лютого працівник «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергій Кіктенко змінив робочий одяг на військову форму.

Старший майстер основної виробничої дільниці (ОВД) цеху підготовки составів Сергій Кіктенко прийшов працювати у цех 25 березня 2011 року. Спочатку він працював підготувачем составів. Це дуже важка й відповідальна робота.

«Підготувачі готують залізничні состави до розливання сталі, – розповідає Сергій. – Якісно підготувати виливниці, правильно виставити їх на залізничні візки і зробити це своєчасно – це дуже важливо. Від цього залежить виробництво сталі. Робота підготувача важка фізично. Доводиться працювати в умовах високих температур. Але мені до труднощів не звикати». 

Сергій Кіктенко задніх не пас, працював сумлінно, якісно. А ще проявив організаторські здібності, без проблем знаходив спільну мову з колегами. Згодом він почав підміняти майстрів, а потім і сам став майстром. Пізніше – старшим майстром ОВД «Кранова служба». Дільниця ключова, адже без підйомних кранів підготовка составів до розливання сталі неможлива.

«До нас їдуть состави з виливальницями – формами, всередині яких – гарячі сталеві злитки з температурою приблизно 950 градусів. Стриперні крани ці злитки роздягають, тобто знімають з них виливниці. Далі метал їде на блюмінг, де з нього роблять заготовки для виготовлення прокатної продукції. Потім виливниці чистять, покривають антипригарним покриттям і виставляють на залізничні візки за допомогою електромостових кранів. Тож наша дільниця затребувана», – каже старший майстер, а нині ще й старший сержант, Кіктенко.

Сергія Кіктенка призвали до лав Національної гвардії ще у 2014 році. Його підрозділ захищав Маріуполь після звільнення від сепаратистів. З серпня 2014 по серпень 2015 він брав участь в антитерористичній операції, після чого повернувся у Кривий Ріг до рідного цеху. Сергій перебував у резерві першої черги і на другий день «повномасштабки» вже був у військовій частині.

«Страху не було. Був неймовірний патріотичний підйом. Єдине – бійці переживали за рідних, за близьких, а командири – за підлеглих, – згадує Сергій Кіктенко. – Мене призначили командиром блокпосту. Організовувати людей, навчати їх, контролювати, планувати для мене не було чимось незвичним. Все це я робив будучи майстром. Були часи, коли на нашій дільниці працювало близько 70 людей. Навички керівника стали в пригоді командирові. На виробництві як і в армії доводиться працювати з різними людьми, і до кожного потрібен свій підхід . А потім ми охороняли важливий стратегічний об’єкт. Звісно, що то за об’єкт і де він розташований, я розповідати не буду».

І знову Сергія перекинули командиром вже іншого блокпосту. Зараз його підрозділ на Херсонщині, недалеко від ворога. Він зізнається, що через річку Дніпро прилітає, а значить вони виконують потрібну воєнну роботу. Бійці несуть службу попри всі складнощі.

«Кілька місяців тому на наші позиції прилетіли дві керовані авіабомби. З нами разом несуть службу поліціянти, і один з них загинув. Один з моїх хлопців був поранений. Зараз з ним все гаразд, одужує. Але найпідступніші – це дрони. У 2014-15 роках вони також були, але в обмеженій кількості і розвідувальні. Зараз же з будь-якого напрямку будь-якої миті може з’явитися ударне «крило». А ще з дронів скидють газові боєприпаси біля бліндажа, «викурюють» їдким димом, а потім прилітає FPVшка. Не розслаблюємося ні на мить. І ЗІЗи, як і на роботі, надягаємо завжди: каска, бронезахист, протизаз і тактичні окуляри – це постійний атрибут, який завжди на тобі, не залежно від того чи ти на посту чи просто пересуваєшся по відкритій місцевост… Але настрій бойовий, і хлопці у мене чудові. Та й знаємо, за що й за кого стоїмо».

Сергій розповів, що кожного ранку у нього зідзвїн з найдорожчими і найближчими людьми. Це надає сил, наснаги, терпіння, тримає дух на високому рівні.

«Так, це мама Катерина Миколаївна, дружина Олена, брат Андрій. Якщо зранку не зв’яжемося, то за п’ять хвилин вже я у них мало не безвісти зниклий, – усміхається Сергій Кіктенко. – А які ж смачні на війні тещині пиріжки, ммм! Лариса Григорівна передає їх при нагоді, коли хтось їде в наш бік. Це все дуже допомагає, мотивує. З перших днів тримаємо зв’язок з колегами. Протягом перших місяців передавали нам на фронт необхідне. Продовжуємо спілкуватися. Щиро дякую Євгену Проході, Андрію Теслюку, Сергію Ушакову, Ірині Неклесі та всім, хто підтримує. Ми обов’язково вистоїмо, переможемо та повернемося на наше підприємство. Вже дуже хочеться!»