Старший майстер модельно-будівельної дільниці фасонночавуноливарного цеху Сергій Іванюк очолює команду, яка сьогодні нараховує 10 чоловіків разом з ним. А ще декілька років тому в ній було 52 людини. Менше стало фахівців через війну, відтік кадрів за різних причин, але завдань та випробувань не зменшилося.

Сергій впевнений, що впоратися можна з усіма викликами, і хоча його команда  втратила у кількості, але не в якості.  Та і йому – людині, яку відзначено званням «Честь та гордість ЛМЗ», – не можна опускати руки ні за яких обставин.

Некваплива вимова Сергія та теплий добрий погляд одразу налаштовують на спокійну бесіду, хоча одразу помітно, що він постійно контролює час. Сьогодні, як ніколи, кожна робоча хвилина на вагу золота. Треба зробити багато. Не вистачає робочих рук, а допомогти треба багатьом. Саме це вважає своїм найголовнішим робочим завданням старший майстер.

«Я радий, що у мене в команді люди-однодумці. До кожного можу підійти і попросити допомоги – не відмовлять, хоча усім нам зараз дуже важко, – розповідає Сергій Іванюк. – Дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я був на роботі, одразу й не повірив, що буде отак, що війна прийде до кожної української домівки. Була розгубленість, а потім зібратися і витримати емоційне навантаження допомогла потреба у допомозі іншим. У мене в підпорядкуванні будівельна дільниця, тож ми одразу взялися виготовляти лавки для бомбосховищ міста та підприємства, держаки для лопат, сокир, які розліталися дуже швидко як витратний матеріал. Не було часу панікувати, адже оборона та захист мешканців міста залежали і від нас теж. Ми внесли і вносимо свою частку у нашу Перемогу. Якби заради її пришвидшення потрібно було працювати усі вихідні, то не вагаючись зробив би це».

Робочий стаж на підприємстві у Сергія Івасюка чималий – 27 років. Він вже міг би вийти на пенсію, але йому до смаку робота в цеху. За ці роки Сергій опанував кілька професій і не у кабінетах технікуму чи училища, а в цеху, чим він  пишається.

«Працювати я пішов рано, одразу після школи влаштувався слюсарем на автобазу, – розповідає Сергій. – Потім була армія, а після – прийшов в ливарний цех арматурно-механічного заводу, де на той час працювала мати. Ось там п’ять років працював заливальником металу, вагранником на печі, формувальником ручного формування. І мені це дуже подобалося. За зміну, буває, понад 6 тонн формувальної суміші лопатою перекидаєш, утрамбуєш. Важко фізично? Так. Але мені подобалося. І ще мені завжди хотілося, щоб моя формовка була красивою. Ось не просто правильною, а саме красивою. Я й досі вважаю, що професії формувальника, модельника тісно пов’язані з художнім смаком. Щоб бути профі, тут знадобляться «око» художника та навички технаря, просторове мислення, знання з геометрії, вміння читати креслення і уявляти, для чого ти робиш модель. Ну, а про любов до професії я й не кажу, без цього не варто братися за жодну справу».

З 1997 року Сергій працює в фасонночавуноливарному цеху. Його модельно-будівельна дільниця складається з двох підрозділів. У модельному роблять моделі для відливок майбутніх деталей та запчастин. А будівельна дільниця об’єднала єдиних наразі фахівців теслярської справи. Працівники цієї дільниці брали участь у порятунку міста від підтоплення через ворожий приліт у Карачунівську дамбу.

«Ми тоді на лісопильному верстаті розпилювали шпали на частини, а ними потім укріплювали дамбу, – розповідає Сергій. – Надходять замовлення і від захисників, якім потрібні держаки для лопат та молотків, та ще багато, здавалося б, дрібниць, а без них ніяк. Хоча, звісно, ми всі з колегами мріємо, щоб наші навички стали у пригоді для мирного будівництва, щоб робили ми двері та вікна для нових будинків та будівель. Я хочу дочекатися саме такої роботи. Знаєте, чому моїм улюбленим святом є Новий рік? Тому що ми всі, як діти, саме у ці зимові дні починаємо вірити в дива, народжується надія. Хоча ще в одного свята є всі шанси стати моїм улюбленим, це я про День перемоги. От тоді я одразу куплю собі дачу, аби виростити на ній смачнючі овочі та фрукти, а тільки такі й ростуть на українській землі. Бо у нас все найкраще, а найголовніше – наші люди. Тому нас ніколи і нікому не перемогти!»