«Це стосується відповідальності, професіоналізму та ставлення до роботи. А от щодо сировини, то саме вона має бути добре подрібненою та ще й потрібної фракції», – говорить  про свою справу Андрій Рогалін, дробильник агломераційного цеху № 3. Цього року за робочі досягнення його було відзначено грамотою підприємства.

Основне завдання Андрія Рогаліна – контролювати обладнання, яке подрібнює вапняк  для агловиробництва, а також використання потрібного для цього процесу палива. Найважливіше в цих процесах – чітко дотримуватися технології та не дозволяти зупинок обладнання.

«Серед основних інструментів – гвинти, ключі та власний досвід. Підтягуємо валки, закріплюємо їх, дивимося, як все працює, і контролюємо процес. Принцип роботи простий: чим ближче валки один до одного, тим менше фракція дроблення, чим відстань між валками ширша, тим фракція більша. Нам важливо, щоб фракція вапняку була 0-5 мм», – говорить Андрій.

В агломераційному цеху Андрій Рогалін працює вже 18 років. Влаштувався сюди після строкової служби в армії. Як каже Андрій, йому дуже хотілося самостійності, впевненості у собі, професійного розвитку. Все це давала йому робота. Та й гроші молодому хлопцю були потрібні, адже до Кривого Рогу він переїхав із селища Широке, тож треба було влаштовуватися на новому місці.

«Пам’ятаю, як третій аглоцех зустрів мене дуже жвавим виробництвом та дружнім колективом. Професії мене навчали дробильники Сергій Мартиненко та Олександр Пузик. Вони казали, що дрібниць у цій роботі не буває. Треба уважно стежити за роботою обладнання, щоб воно завжди працювало, як годинник. Це важливо для отримання потрібної фракції вапняку. Вже потім я навчився визначати якість роботи обладнання за розміром дробленого вапняку. Якщо він різної фракції, то щось іде не так і треба шукати причину», – продовжує Андрій Рогалін.

Окрема увага приділяється охороні праці, особливо це стосується правил робіт на висоті. Справа в тому, що Андрію та його колегам неодноразово доводиться підніматися до обладнання, яке розташоване на рівні 2-3 поверхів. Під час нічної зміни ця увага подвоюється.

«Саме у нічну зміну я збирався у день початку війни, – розповідає Андрій. – Почув вибухи, а потім прийшла звістка про наступ росіян. Як і в більшості людей, які виросли за мирних часів, у мене був шок, страх за свою родину, адже у мене зростають двійко синів – старшому Олексію 15 років, а молодшому, теж Андрію, буквально на днях виповнилося дев’ять. Дружина теж працює на нашому підприємстві кранівницею. Та я взяв свої емоції до рук і пішов на зміну А потім було, як і у всіх: допомога нашим та волонтерство. Я живу на Матрьонівці, це південна частина міста, саме з якої ворог і намагався прорватися до Кривого Рогу. А коли це йому не вдалося, то він спробував нас затопити. Коли росіяни поцілили по дамбі Карачунівського водосховища, в нашому селищі дуже піднялася вода, затопило одразу шість вулиць. Я постійно спостерігав за рівнем води, на щастя, до мого будинку вода не дійшла, люди ж тоді дуже постраждали він підтоплення.

Зараз ми переживаємо нелегкі, але історичні часи. На жаль, війна забрала багато людей, – говорить Андрій. – Попри все нам треба встояти, підтримувати свій моральний стан, а країну – своєю роботою. Нагорода підприємства стала для мене джерелом гарних емоцій.  І справа не у самій грамоті, а в увазі до моєї праці. Добре знати, що вона важлива і цінується».