Першими викладачами з безпеки Сергій Асваров вважає батьків та саме життя.

Сергій згадує урок поводження з сірниками. Йому малому здавалося, що чиркнути і кинути палаючий сірник – це дуже весело. Але батько показав, що буває, коли сірник впаде, наприклад, на поліетиленовий пакет. Хлопець зрозумів.

У три роки Сергій вперше випробував на собі силу струму –  мало не здалося. На розетках у квартирі були запобіжні заглушки. Але це не стало перепоною для допитливого малюка. «Як потім розповіли батьки, я витяг одну заглушку, – говорить Сергій. – І чомусь вирішив, що цей отвір ідеально підходить для того, щоб вкрутити у нього шурупчика. А далі тільки й пам’ятаю, як невідома могутня сила відкинула мене на кілька метрів… Рідні жартують, що мабуть саме цей випадок змусив мене полюбити електрику».

Через багато років Сергій Асваров вивчився й отримав диплом бакалавра електроенергетики, електротехніки та електромеханіки, а зараз вчиться на магістра-електромеханіка. Він пройшов стажування, працював електромонтером у конвертерному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг», потім мехатроніком у гірничому департаменті підприємства. А зараз Сергій –  інженер з охорони праці.

«Саме цього я прагнув ще з університету – допомагати людям організовувати безпечну роботу, – пояснив Сергій. – Попрацювавши на виробництві, я впевнився в тому, що є багато хорошого в організації охорони праці, але й багато ще необхідно зробити. І я помітив, що наше ставлення до безпеки на заводі тісно пов’язана зі ставлення до безпеки у побуті».

Раніше у нього були проблеми зі шкірою рук. Періодично вона запалювалася, червоніла, лущилася… «Я не знав, звідки це взялося, – пояснює Сергій. – Замислився і згадав, що ніколи не використовував захисні рукавички під час щотижневого прибирання. Загуглив і знайшов, що входить до складу миючих засобів, якими користуюся. Там виявилися речовини, які можуть давати таку реакцію шкіри. Став користуватися рукавичками – і проблема зникла. Ось простий приклад, чому необхідно користуватися засобами індивідуального захисту. Рукавички захищають руки, каска – голову, окуляри – зір, а діелектричні рукавички та калоші у електрокущовому цеху, за яким я закріплений, захищають людину від враження струмом. До перевірки наявності та якості ЗІЗів я ставлюся дуже серйозно».

Сергій багато часу проводить у цехах. Він вважає, що з людьми треба якомога більше спілкуватися, підказувати, допомагати виявляти ризики і усувати їх. «Якщо людина довго працює на одному місці, вона може щозміни проходити повз небезпеку й не помічати її, – розповідає Сергій. – До визначення ризиків необхідно ставитися максимально уважно. Наприклад, нещодавно на одній з насосних я виявив незакріплені труби на верхньому виробничому майданчику. Вони могли будь-якої миті скотитися і впасти на людей. Схоже, що колись там виконували ремонтні роботи і зайві труби просто залишили. Цієї небезпеки за щоденною рутиною не помічали. Ризик усунули».

Інженер Асваров небезпідставно вважає:  якщо працівник знервований, зростає ризик помилок, які можуть призвести то нещасних випадків. «Психоемоційний стан надзвичайно  важливий, – говорить він. –  А фахівець з ОП має бути взірцем спокою, позитиву та створювати відповідну атмосферу. Простий приклад: ви зайшли до супермаркету і спілкуєтеся з продавцями, охороною, покупцями спокійно і доброзичливо. Як правило, у відповідь до вас аналогічне ставлення. Всі хочуть вам допомогти. Те саме і на виробництві. Це особливо важливо, якщо людям доводиться працювати в умовах підвищеної небезпеки. У мене є кілька лайфгаків, як впоратися з нервами. Вдома є гиря, яку я підіймаю, перемикаючись таким чином на позитивний настрій. Є друг Гліб, також наш працівник, спілкування з яким – це релакс. Інколи я годую безхатніх котиків на вулиці. Якщо все це не дуже допомагає, йду до фахівця-психолога. І тут нема чого соромитися».

Сергій впевнений, що людина має поводитися безпечно не тому, що боїться покарання, а свідомо, бо життя є найвищою цінністю.

«Мені боляче дивитися, коли хтось свідомо йде на порушення, – зізнається Асваров. – Наприклад, на третій дільниці є підземний перехід, яким можна безпечно перейти дорогу до нашого Університету «АрселорМіттал». Але багато людей нехтують такою можливістю, біжать через проїжджу частину. А рух транспорту там дуже інтенсивний. Тобто можливість діяти безпечно є, а бажання немає. Саме формування такого бажання у наших працівників я вважаю однією з головних своїх задач на посаді інженера з ОП. Надзвичайно важко змінювати свідомість людей. Особливо дорослих. Але життя того варте».