Першого жовтня відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Це привід зробити зупинку у коловороті подій, ще раз вшанувати старше покоління та замислитись, як багато ми можемо у них навчитися.

«Ви помітили, що саме восени природа набуває яскравих фарб. Крізь зелень пробиваються жовтий колір, красний, золотий. А які яскраві квіти пишно квітнуть восени! Так і люди у віці, коли приходить їхня осінь, відкривають в собі нові можливості та насолоджуються кожною миттю життя», – гортаючи хрустке листя на подвір’ї, говорить ветеранка нашого підприємства Зінаїда Колісник. – Ось цією клумбою біля свого під’їзду я опікуюсь багато років. Квіти милують око мешканців увесь теплий сезон. Але найкращі, найзапашніші, найяскравіші – квітнуть саме восени».

У 1979 році, коли «Криворіжсталь» та наше місто активно розвивалися, зводилося багато житла, з Харківської області до Кривого Рогу разом із чоловіком Анатолієм приїхала і Зінаїда Іванівна. Тут на блюмінгу працювала рідня чоловіка, тож родина Колісників вже знала, на «Криворіжсталі» можна заробити гарячий стаж. Тож Анатолій став вогнетривником на колодязях блюмінга, а Зінаїда вісім з половиною років працювала на німецьких зачисних верстатах Генріх Рау. Згодом у планово-розподільчому бюро вона займалась підрахунком металу з мартену та конвертерних цехів (їх було два), а незабаром знову влаштувалася до блюмінга посадчиком на колодязі.

Завдяки гарячому стажу, вона у 45 років стала молодою пенсіонеркою. Та сидіти вдома у повному розквіті сил Зінаїда не захотіла, тому знову стала працювати на підприємстві і лише на початку 2000-х років по-справжньому стала пенсіонеркою.

«Я дуже любила свою роботу, поспішала на неї із задоволенням, – продовжує Зінаїда Колісник. – Кожні вихідні у нас були наповнені якимись подіями. Влітку ми відпочивали на турбазах, восени та взимку – подорожували. А які цікаві були суботники! Бувало, ми все гарненько поприбираємо, потім з тормозком відправляємося або до «ресторану Шпала» або до «ресторану Ставок». Так жартома ми називали місця, де відпочивали. Я й зараз слідкую за роботою та життям підприємства. Спочатку на пенсії я почувала себе, як у відпустці, багато пенсіонерів зрозуміють, про що я. Потім стала більше уваги приділяти своєму здоров’ю та захопленням. Я товаришую зі спортом, зарядку роблю кожного ранку. Люблю читати книги, переглядати нові фільми. Взяла під опіку клумбу біля свого під’їзду, вирощувати квіти стало моїм найулюбленішим захопленням. А ще я дуже люблю вишивати, плести, займаюсь печворком – шию різні корисні речі для дому. Я дуже швидко опанувала інтернет, тому багато ідей беру звідти. Сучасні технології для мене не проблема. Чомусь вважається, якщо людина у роках, тому вона погано з ними товаришує. Я вважаю, що це залежить від самої людини, її готовності йти у ногу з часом та постійно навчатися».

Зінаїда Колісник також займається волонтерством, вона допомагає стареньким сусідкам, які хворіють, яким важко пересуватися, хто не виходить з квартири або будинку. Вона купує їм продукти, ліки, а то й просто приходить у гості аби поспілкуватися. Це дуже важливо для літніх людей. Чотири стіни, навіть власного дому – це все, що такі старенькі бачать у своєму житті, найчастіше вони залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Брак повноцінного спілкування та підтримки часто приводить до депресії. Насправді – це ще одна проблема, яка має варта уваги суспільства.

«Хочеться якомога довше залишатися активною, як фізично, так і морально. Сподіваюсь, що мені це вдасться, – зауважує Зінаїда Іванівна. – В нашому будинку переважно мешкають активні молоді пенсіонери, ми постійно дбаємо, щоб наше життя було цікавим та корисним. Ми гуляємо, наповнюємо кожний свій день різними цікавинками. Дбаємо і про братів наших менших (усміхається). Збудували у дворі котячий дім, підгодовуємо цуценят. І пухнастики віддячують нам ласкою. Радіти – це зараз дуже важливо, адже війна відбирає у кожного з нас чимало сил як фізичних, так і моральних. Скоріше б вона скінчилася! Хочеться вже не чути тих клятих шахедів або свисту ракет. До речі, з ними бореться один з моїх племінників, який навчився цієї справі в Англії. Я дуже чекаю на повернення з фронтів моїх племінників. А ще я хочу подорожувати. Наша країна велика, різнобарвна, цікава, хочу побачити якнайбільше. Це моя мрія, сподіваюся, що вона обов’язково здійсниться».

Після такого спілкування хочеться сказати, що старість починається там, де закінчується життя. Адже вік – це не стоп сигнал, а зелене світло для мудрої пригоди.