Чи існує людина, яка майже все шахтне обладнання нашого підприємства впізнає навпомацки із закритими очима і закохана в свою роботу так, що навіть не полюбляє вихідні? А таки ж є. Це головний механік шахтоуправління Андрій Сідлерук, який нещодавно відзначив своє  55-річчя.

Вже протягом більше двадцяти років Андрій Дмитрович працює в ШУ нашого підприємства. Натяки, що професійні шляхи приведуть його до шахти, були ще, здається, в юності. Але, як зізнається ювіляр, він тоді казав усім, що у шахту ані ногою. Правду кажуть, не зарікайся!

Вчитися Андрій починав на геолога. До речі у цьому мав успіх, зібрав найкращий альбом з палеонтології на курсі, але після армії вирішив продовжити навчання вже на механіка. Юнака вабили шестерні, гвинтики, як все це працює та взаємодіє. Потім була праця на рудоремонтному заводі, який займався ремонтом шахтного обладнання. У 2001 році Андрія покликали до шахтного господарства нашого підприємства, і тоді він остаточно «потрапив у полон» до шахти.

«Я не уявляю своє життя без своєї роботи. Мені навіть вихідні не потрібні. Бо коли ти займаєшся улюбленою справою, то це тебе не втомлює. Кожне обладнання, що надходить до шахти, я намагаюся сам буквально промацати. Кожен злам чи проблему з роботою шахтних механізмів сприймаю наче виклик, а в цьому я людина азартна», – розповідає головний механік ШУ.

Величезна відповідальність, масиви інформації, сотні людей і до тисячі механізмів, від бурових молотків до екскаватора завантаження. Як це може викликати захоплення? Яким чином цьому взагалі можна дати раду?

«Я вважаю, нам пощастило, що така людина працює у команді, – говорить директор ШУ ГД Антон Чирва. – Андрій про шахтні механізми знає все. Спитай його, що це за запчастина і для чого вона нам – він миттєво відповідає. Немає ділянки, де б він не був. Все, що я доручаю йому, виконується бездоганно. Він відповідає за те, щоб люди могли безпечно спуститися до шахти, щоб не відбулося затоплення шахти шахтними водами, щоб порода успішно транспортувалася. Чому саме Андрій та його команда? Тому, що тисячі механізмів, без яких жоден процес в шахті неможливий, – це зона відповідальності головного механіка та його підлеглих. Ми разом переживали чимало складних випробувань. Андрій вміє не лише прискіпливо слідкувати за роботою усіх механізмів, працювати на випередження, а ще й пропонує нестандартні рішення, здатні розв’язати найскладніші проблеми. Пам’ятаю, як ми міняли підіймальна машину у шахті. Тоді використали нестандартну схему із заміни. Під час блекауту виводили людей з шахти на поверхню. Запропоноване Андрієм рішення допомогло це зробити навіть з того горизонту, з якого не було звичайного пішого виходу на поверхню».

Головний механік говорить, що у роботі потрібно постійно рухатися вперед, а не сидіти на місці. Це у буквальному та у переносному сенсі. Хоча є в Андрія Сідлерука захоплення, яке змушує його зупинитися та схилитися над столом. Йому подобається ремонтувати механічні годинники. Справжнє диво, коли кожна окрема шестерня, кожне окреме коліщатко у вправних руках майстра стають одним  «організмом». Втім шахта все ж залишається у житті головного механіка головною.

Андрій щодня мандрує шахтою і постійно шукає якихось нових розробок, знань, які можна буде успішно використовуватися на рідному виробництві. Він сумує за конференціями та виставками, які давали змогу познайомитися з досвідом колег, напряму поспілкуватися з виробниками шахтного обладнання та побачити, помацати новинки власноруч. На жаль, війна поки ще не дає змогу це зробити.

Зараз шахта перебуває на паузі, під час якої виконується чимало ремонтних робіт. ЇЇ запуск – це чергове випробування, яке, ми впевнені, Андрій та його колеги витримають з гідністю. А успішний запуск шахти, каже ювіляр, буде найкращим подарунком.