У механіка ремонтно-монтажного цеху № 3 «Ливарно-механічного заводу» Максима Хілковського запитали, чи немає у нього термінових планів на 1 серпня? Чи буде він у місті цього дня? Купа різноманітних здогадок зароїлася у голові. А потім він отримав запрошення на урочистості напередодні 91-ї річниці нашого підприємства. Коли ж Максима викликали на сцену, він нарешті все зрозумів: Віднині він – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«То був дуже приємний момент. Важко передати почуття! Мою роботу помітили й оцінили! Гроші грошима, а такі моменти визнання також дуже приємні, вони мотивують», – говорить Максим Хілковський.

Ремонтно-монтажний цех № 3 «Ливарно-механічного заводу» виготовляє і ремонтує багато виробів та вузлів для всіх виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг». Гуркоти для аглофабрики, візки для доменників, колісні пари для залізничного транспорту гірничого департаменту та ще багато чого можна побачити у цеху. І це лише на цей момент. Навіть перелік, скільки ж всього ремонтує та виготовляє РМЦ-3, не вміститься у рамки цієї статті. Для того щоб це все виготовляти та ремонтувати, цех має багато верстатів, пресового та іншого устаткування. Для переміщення виробів, їх установки, відвантаження використовуються електромостові крани. І все це має бути у справному стані. Ось за це й відповідає механік цеху.

«Мене з дитинства вабила техніка, деталі, залізяччя, – згадує Максим. – Пам’ятаю, як з татом, Євгеном Станіславовичем, ремонтували наше авто. А коли авто заводилося та енергійно деренчало, татко давав мені проїхатися. Під контролем, звичайно ж. То були надзвичайно світлі, радісні моменти. Добре пам’ятаю, коли тато взяв мене до цеху, до РМЦ-3, де працював металізатором. Мені тоді було років з десять. З пропускним режимом тоді було набагато простіше, тож ми поїхали на зміну, що починалася о 15.00. Мені багато що сподобалося. То був один з епізодів, який пізніше вплинув на мій вибір, куди йти працювати».

Наступного разу Максим потрапив до цеху вже у технікумі, на практиці, а отримавши диплом, прийшов туди працювати слюсарем-ремонтником. Його бригада ремонтувала візки під чавуновози та шлаковози для доменних цехів. Інколи ремонтували ковші на ці візки, вагони-«ракети» для конвертерного цеху, затвори дуття для доменних печей тощо. Молодого роботящого слюсаря примітили, призначили бригадиром. А за кілька років йому запропонували посаду майстра. Це був крутий поворот у його трудовому житті.

«Якщо слюсарем-ремонтником я разом з хлопцями ремонтував устаткування для цехів, то ставши майстром механослужби, а потім механіком, почав організовувати ремонти та обслуговування устаткування, необхідного для виконання тих ремонтів. Тобто, я став ремонтувати те, що ремонтує. По-перше, це різні верстати: токарно-гвинторізні, токарно-карусельні, наплавочні, а також пресове та вантажопідйомне устаткування. І для цього мені довелося майже повністю перекваліфікуватися. Я інтенсивно вивчав це все, і щиро вдячний працівникам різних дільниць, які охоче ділилися своїми знаннями та досвідом».

Максим зазначив, що взаємодопомога, розуміння та готовність підтримати колег – це традиція РМЦ-3, яка актуальна і зараз, коли складно, коли людей не вистачає.

«Працюємо за себе, та за хлопців, які нас захищають. Це Михайло Савенко, Роман Соколенко, Андрій Лифар, Андрій Савченко. Ми підтримуємо з ними контакт, – каже Максим. – Користуючись нагодою хочу до них звернутися: Хлопці! Щира вам подяка від усіх нас!. Чекаємо вас у цеху. Роботи вистачить, тож ваші вмілі руки та світлі голови дуже нам потрібні. Також я вдячний досвідченому Геннадію Лукіну. Він вже пенсіонер, але працює за кількох. Це моя права рука, та й ліва також. Не знаю, що б я без нього робив? А ще я вдячний дружині Інні та сину Макару. Роботи зараз дуже багато, інколи повертаюся додому знервованим, але вони все розуміють і підтримують мене».

Максимові вчергове подзвонили. Ми потиснули один одному руки і Максим швидко пішов до цеху. Бо роботи багато, і вона сама себе не зробить. А будуть справними верстати, то й металурги з гірниками вчасно отримають своє устаткування.