Ми стояли біля намету, спрямувавши мрійливі погляди у неймовірне зоряне небо. У місті не побачиш такого. Цієї безлічі зірок, зшитих у запаморочливі сузір’я, такого пронизливо виразного Чумацького шляху. Метеорити миттєво спалахували та зникали, навіть бажання не встигнеш загадати. А наше бажання вже збулося. Ми знов у горах. І зоряне небо – це лише декорації театру емоцій, який називається гірським походом.

Мама Стефанія

Цього разу наша мета – Велике Попадинське кільце, а також озеро Росохан, чи не наймальовничіше в наших Карпатах. Місця дикі, тому перед походом я жартома спитав у сина: «Іванку, ти ведмедів боїшся?» Той відповів з усмішкою: «Не дуже». Що ж, тоді вперед! Перший квест – купити квитки. Рівно за двадцять діб до поїздки о восьмій ранку почалося полювання на сайті «Укрзалізниці». Я бронював квитки, а за кілька хвилин випливало, що їх вже хтось придбав. Я починав знову… І так було п’ять разів. На шостий сталося диво – два з трьох квитків, що залишилися, я все ж придбав. Верхні. Бокові. Але їхати можна!

Івано-Франківськ зустрів чудовим серпневим ранком, смачною піцою та затишними старовинними вуличками. А ось і наш автобус на Калуш. Менше як годину, і ми на місці. До рейсу на Осмолоду – високогірне село, з якого ми стартуємо, – ще пів години. Звертаюся до касирки за квитком. «На сьогодні автобусів вже не буде», – відповідає тітонька. «Яааак? Я телефонував у середу диспетчерці вашої станції, щоб дізнатися про час відправлення. Вона повідомила про три рейси щоденно!» «Щоденно, але крім неділі», – розвела руками касирка.

Оцінивши шанси швидко здолати 80 км автостопом з чималими наплічниками у не надто залюдненому напрямку та прикинувши ціни на таксі, ми вирішили, що це чудовий шанс погостювати в Калуші – батьківщині кумирів Євробачення. Купили м’ясця для барбекю, та вгледівши на карті невеличке водосховище, підкорювачі Карпат вирушили на околицю міста. Три кілометри, і ми у чудовому лісочку із соснами, кленами, дубами… Як то кажуть, якщо ти не в змозі перемогти обставини, розслабся і отримай задоволення.

А удосвіта ми знов на станції. Найпершим автобусом прямуємо в Осмолоду. Водій заявив, що ми ще винні за багаж. Кажу, що зараз передзвоню на станцію і дізнаюся, чи треба нам доплачувати. На станцію я не подзвонив, але й водій більше грошей не вимагав. Дві з половиною години у дорозі, і ми вже на старті!

На коня

Коли я був малим, і ми з батьками ходили у гості до кумів, то «На коня» лунало як сигнал, що незабаром додому. У нашому ж поході «На коня» – це був сигнал до початку сходження. Кінь Грофецький – саме ця вершина стала першою на нашому треку. І Коник той виявився доволі норовливим. Щоб його осідлати, ми набрали близько 800 м висоти: від Осмолоди, яка розташована на висоті 750 м над рівнем моря, до маківки Коня (1552 м). За 400 м до вершини почався дуже крутий підйом, а далі на нас чекав жереп – непролазні хащі низькорослої сосни. Вона хапала за одяг та рюкзаки, занадто ніжно обіймала своїми скарлюченими гілками, боляче била по плечах та стегнах. Але то лише 150 м. Зате вершина нагородила неперевершеними видами та апетитними галявинами червоної соковитої брусниці.

Відновивши сили ягодами та печивом, наша невеличка команда з двох осіб подолала крутий спуск та вийшла до підніжжя Ґрофи. Це найвища вершина маршруту – 1748 метрів. Так, це не Говерла з її 2061 м, але зважаючи на крутий підйом, розсипи величезних каменюк на схилах та жереп, Говерла у порівнянні з Ґрофою – дитяча гірка. Вершина зустріла туманом, хмарами та фантазією. Це коли ти з вершини геть нічого не бачиш, а лише фантазуєш, модеруєш чарівні краєвиди у своїй уяві. Але небо все ж відкрило нам двійко відосів, і то було дуже круто! Спуск був надважким, по суцільних каменюках. І ось ми у величезному дикому таборі з назвою Плісце. Місць для наметів – море. Водичка у джерелі кришталева. Карпатська малина проситься в компот. Смачнючий гірський малиновий компот! Кайф!

Регіт ґреготів

Пробуджені місцевими птахами, які протягом ранку пурхали навкруги, ми з Іванком поснідали і зібрали табір. Нас чекало кілька крутих підйомів. «Не парся, здолаємо», – кажу синові. «Як же не паритися, ми ж підіймаємося на Паренки», – жартує він. Саме гора Паренки (1735 м) – наша наступна вершина. Довелося добряче попаритися, щоб досягти її, підіймаючись надзвичайно гарними, але норовливими ґреготами. Коли я вперше почув це слово, то в уяві виникли кумедні потвори, які регочуть. Але ґреготи виявилися неосяжними розсипами величезних кам`яних брил на схилах гір. Тож треба переступати з каменя на камінь, багато з яких ще й коливаються під ногами. Їх називають живими. Це візитівка Горган. Неймовірно гарно, але незручно і небезпечно. Таке життя.

Після Паренок на нас чекали дві Попадді. На Малу ми вилізли, як то кажуть, на ізі. А от підйом на Велику Попаддю виявився крутим. Розсипи чорниці на підйомі компенсували кам`яні розсипи. Зате види з Великої Попадді перевершили всі сподівання! 360 градусів, не сходячи з місця. Он там, у далечіні, вихиляється темними хвилями Чорногора. А от, зовсім близенько – горганські Сивулі. А ось розлігся пологими схилами красень Свидовець! Видко й Румунські Карпати. Гостинно зустріли нас Попадді, але час спускатися на ночівлю.

Коретвина – так зветься остання вершина нашого походу. Крута, непідступна, як майже всі у Західних Горганах. Знов жереп, ґреготи і купа гірських ягід. І неперевершені краєвиди. Милуємося Ґрофою, Попаддями, Паренками, всіма карпатськими хребтами. У цім і перевага маршруту – з кожної вершини видно все. А далі – стрімкий спуск. Скидаємо майже кілометр. Коліна просять помилувати.  І нарешті вони!!! Знаходимо обабіч стежки четверо білих грибочків! Якби скинути наплічники по 18 кг та пройтися лісом, то їх мало б бути набагато більше. Але для грибної юшки нам вдосталь. Та й таймінг підганяє.

Найкрутіша наша ночівля. Вбрід переходимо зразу два потоки. Каміння слизьке, вода зносить, але воно того варте! Галявина з незайманими травами до поясу, шепіт річки, смачнюча грибна юшка та неймовірне зоряне небо! Завтра буде похід на озеро Росохан, ночівля у старому гуртожитку, що прихистить від проливного дощу, та дорога додому. Але то завтра. А сьогодні – Чумацький шлях, шум річки, безмежне зоряне небо та нестримні мрії про наступний похід.

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «Мрій та мандруй з «Металургом»!» І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфгаками, телефонуйте нам: 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua .

Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!