Олександр Бойченко, який керує однією зі служб департаменту автоматизації технологічних процесів, отримав найвищу нагороду підприємства «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Впродовж останніх десятиліть рівень автоматизації в цехах «АрселорМіттал Кривий Ріг» злетів на кілька левелів вгору. Зараз ми маємо високоавтоматизований конвертерний цех з машинами безперервного лиття заготовок, реконструйований і з новими системами автоматизації прокатний стан ДС 250-4, нашпигований сенсорами, контролерами та іншим подібним устаткуванням комплекс коксових батарей №№ 5,6. І цей перелік можна продовжувати. Автоматизація на виробництві – це безпека, якість, продуктивність та економність. Олександр Бойченко брав безпосередню участь в автоматизаційному прориві на підприємстві.

«Мені таланило опинятися у потрібний час у потрібних місцях, – усміхається Олександр. – Мабуть, лише на коксохімічному виробництві та в гірничому департаменті я не працював. А так скрізь брав участь у цікавих перетвореннях. А почалося все зі школи. Тоді з’явилися перші простецькі комп’ютери з примітивними програмами. І це мене зразу зацікавило. Коли батьки спитали, на яку спеціальність я буду йти вчитися, я довго не думав: пов’язану з комп’ютерами і автоматизацією. По-перше, це нове та цікаве, а по-друге, мені було очевидно, що за цим – майбутнє».

Конкурс був величезний, але Сашко вдало пройшов вступну кампанію, а за п’ять років отримав диплом з відзнакою. Першим його місцем на нашому підприємстві була посада інженера- електроніка. Він налагоджував комп’ютери в управлінні. Але хотілося у цехи. І через рік Бойченко перевівся до прокатного департаменту налагоджувальником контрольно-вимірювальної апаратури та автоматики. Це саме те, чим він мріяв займатися. Талановитого та завзятого молодого працівника помітили. І ось він вже змінний інженер ДАТП в доменному цеху № 2, а потім – старший майстер. Згодом почався капітальний ремонт першого розряду на легендарній дев’ятій домні, про який Олександр згадує дуже позитивно.

«Пів року тривав ремонт, під час якого багато уваги приділялося й автоматизації, – розповідає Олександр. – Мені випала нагода попрацювати поруч з крутими професіоналами цієї справи, людьми з, можна сказати, космічним досвідом. За ті пів року я дуже виріс як фахівець і як керівник. Піч ми успішно запустили, і я продовжив працювати старшим майстром. А потім мене перевели до сталеплавильного департаменту начальником дільниці автоматизованих систем керування конвертерного цеху. Тоді рівень автоматизації там був не надто високим, і моїй команді випала нагода покращити ситуацію. Як зараз пам’ятаю, почали з другого конвертера, і так далі один за одним. Встановлювалися вимірювальні прилади, контролери для обробки даних, сервери. Ми брали участь у налаштуванні, вивчали цю складну техніку, програмне забезпечення, почали обслуговувати устаткування».

Олександра Бойченка призначили керівником служби автоматизованих систем керування всього сталеплавильного департаменту, і знов він опинився в епіцентрі непересічних подій. Почалося будівництво першої МБЛЗ з безпрецедентним на той час рівнем автоматизації. І знов це все треба було налаштувати, вивчити та забезпечити стабільність.

«Потім була робота із запуску ще двох машин безперервного лиття заготовок. Не скажу, що було легко, але дуже цікаво, – каже Олександр Бойченко. – Був такий період, коли я керував підрозділом, який опікувався системами автоматизації сталеплавильного й прокатного департаментів та ще й кисневого виробництва. Але потім все ж вирішили, що таке широке і різнопланове поєднання є не дуже ефективним. І відтоді я – начальник служби з експлуатації засобів АСКТП і мехатронних систем прокатного департаменту ДАТП. Тут також нудно не буває. Наприклад, був цікавий досвід взаємодії з фахівцями всесвітньовідомої компанії «Даніелі» під час реконструкції прокатного стану ДС 250-4, щоотримав сучасні системи автоматизації».

А разом із такими масштабними проєктами триває щоденна цілеспрямована робота з вдосконалення систем та підвищення їх надійності. Наприклад, саме зараз триває модернізація систем безперервного живлення на підприємстві.  Це дозволить автоматизованим системам керування працювати без збоїв навіть у теперішній складній ситуації з перебоями електропостачання. Тож команда Бойченка працює у режимі безперервного вдосконалення. Сам Олександр жартує, що вже давно звик до постійних змін, і коли їх немає, то починає нудьгувати.

«Життя у постійному режимі змін непросте, і мене надихає моя родина – дружина Світлана і двоє синів, – говорить Олександр. – До речі, старший, Ярослав, вчиться у виші за напрямком мікро- і наносистемна техніка, що близько до мого профілю, і мене це не може не тішити. А ще я при нагоді люблю поплавати чи покататися на велосипеді. Це допомагає зняти стрес і налаштуватися на роботу».