Про щастя на кінчику пензля
П’ять років тому фрезерувальниця ремонтно-механічного цеху № 2 Ливарно-механічного заводу Тетяна Алхімова взялася за пензель. Це була випадкова зустріч з мистецтвом живопису. А зараз вона не уявляє своє життя без цієї справи.
Як не дивно, її робота фрезерувальника біля верстата дуже схожа з роботою з полотном та фарбою. Побач незриме, відсікай зайве, дійди до суті й отримаєш справжній скарб – цими принципами керується Тетяна і в роботі, і під час заняття своїм хобі.
«Я любила малювати ще в дитинстві, напевно, як усі діти, – розповідає Тетяна Алхімова, – але ніколи не вчилася живопису професійно. Але я завжди із задоволенням відвідувала виставки, могла годинами роздивлятися картини. Напевне, живопис просто вичікував певного часу, аби захопити мене. Приблизно п’ять-шість років тому мені на очі потрапив допис у соцмережі про те, як одна з дівчат відвідала майстер-клас з живопису. Я теж вирішила спробувати. З майстер-класу я вже вийшла іншою людиною. Досі зберігаю мою першу картину – тюльпани. Нарешті я відчула себе щасливою людиною».
Сьогодні у творчому доробку Тетяни багато картин у різних техніках. Вона любить експериментувати, але найбільше їй до душі акварельний живопис. Її роботам притаманні прозорість та насиченість світлими та яскравими фарбами. Картини Тетяни, як говорять її колеги, роблять людей щасливими. «Мистецтво змиває пил повсякденності з душі», – казав Пабло Пікассо. І це найголовніше для мисткині – щоб її роботи дарували людям радість та світлі почуття.
«Для мене найбільша подяка за мої картини – це коли людина живиться з моїх робіт позитивом, коли говорить, що це саме її картина, для і про неї, – говорить Тетяна Алхімова. – Наприклад, на початку війни я намалювала янгола для дівчини-волонтера з Ужгорода. Ми й зараз спілкуємося, і дівчина захоплюється цією картиною. Я взагалі кожну свою роботу комусь присвячую. Ось подивлюся, познайомлюся, і в мене народжується, якою буде картина саме для цієї людини. Щоразу намагаюся малювати краще й краще, а для цього потрібно багато навчатися. Тому стараюся не пропускати жодного майстер-класу. Я наполеглива і в роботі, і у навчанні живопису».
Можливо, через це з початком війни Тетяна перші пів року взагалі не малювала. Вона говорить, що може писати лише тоді, коли відчуває позитивні емоції. З часом жінка знову взялася за пензля. І знову в її роботах заграли яскраві фарби.
Наразі Тетяна мріє взяти участь у великій виставці митців-художників. І щоб серед її робіт обов’язково була картина, присвячена перемозі України. Її вона намалює виключно світлими фарбами.