«Говорімо українською! Хоча вона в мене й недосконала, але по-іншому не можу, бо рідна мова, то зараз мій захист, моя сила, моя зброя», – з цього розпочав нашу розмову коваль на молотах та пресах шахтоуправління гірничого департаменту Анатолій Моторін.

20 років тому Анатолія взяла у полон стихія вогню та металу. Сьогодні він не на передовій, але за словами Моторіна,  біля печей та молотів теж гаряче. Його допомога Україні – це нелегка праця на рідному підприємстві. Він єдиний коваль в гірничому департаменті, але з усмішкою каже, що роботи вистачить десятьом.

Ковальській майстерності Моторін навчився вже в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Його вразило, як вогонь примушує коритися міцний метал і як з одного й того ж шматка металу можна зробити безліч різних речей. Та щоб впоратися з такою роботою, потрібно знатися на хімії, металоведенні, термообробці, вміти читати креслення та мати просторове мислення. Саме тому Анатолій багато вчився, набував досвіду, і це допомогло йому стати професіоналом в улюбленій справі.

Головним своїм завданням Моторін вважає не підвести в першу чергу тих, хто воює за життя України зі зброєю в руках, а ще своїх колег – гідно впоратися з усім обсягом ремонтних робіт. Щодня коваль виливає та кує для шахти робочий інструмент, регуляційні гайки, болти, дуги для електровозів, будівельні скоби та безліч інших корисних речей. В ковальському  «портфоліо» Анатолія понад 100 найменувань різних виробів. Моторіну подобається постійно опановувати нові професійні техніки, виробляти нову продукцію. Особливо до серця йому прийшлася «захисна продукція», виготовленням якої він займався у вільний від основної роботи час.

«Майже з перших днів ми з колегами вирішили, що маємо допомагати із захистом підприємства, міста та країни. Почали розмірковувати, а що ми можемо? Заглянули в інтернет і взялися за виготовлення «їжаків» проти колісної та бронетехніки. Кожну вільну хвилину використовували для цього, але дбали й про те, щоб виробничий фронт не «провисав», адже в цей час розпочалися ремонти у шахті. Пишаюся тим, що моя праця потрібна, як ніколи, і до того ж – на всіх фронтах», – каже Анатолій.

Працює Моторін завжди із задоволенням і не жалкує, що колись обрав саме ковальську справу, адже вона творча і дає змогу розвиватися, рухатися вперед. «На жаль, зараз я дуже мало часу приділяю родині, бо крім роботи є ще й волонтерство. Та сім’я це розуміє. Дружина та донька теж допомагають нашим захисникам, плетуть сітки. А от коли здобудемо перемогу, то я одразу ж вирушу на рибалку. Відверто кажучи, скучив вже за цією мирною справою. А потім всією родиною поїдемо до нашого українського Криму. Вірю, що і ця наша мрія обов’язково здійсниться!» – говорить Анатолій Моторін.