Наприкінці травня свій 60-й день народження відзначив сортопрокатний цех № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Як і кожна людина, цех має свої не лише дату народження, а й характер та долю. Біографія СПЦ-2  розпочалася у 1964 році з пуску штрипсового стана «300».  З часом  прокатна родина розросталася. Були введені в експлуатацію дротовий та два дрібносортних стани – четвертий та п’ятий. Ця потужна двійка з року в рік зазнавала змін, реконструкцій, покращень, аби мати змогу конкурувати на примхливому ринку металопрокату. І не дарма – з використанням криворізького прокату збудовані чимало об’єктів в Україні та по всьому світу, наприклад, стадіон в Барселоні, хмарочоси в Дубаї, об’єкт «Укриття» ЧАЄС тощо. У 2018-2019 роках відбулась масштабна реконструкція ДС-250-4 за проєктом компанії «Даніелі». Незабаром планувалося оновити й ДС-250-5. Але свої корективи в життєвий шлях СПЦ-2 внесла війна.

«На самому початку активних бойових дій завод практично зупинився, але досить швидко ми всі оговталися і почали потроху, маленькими кроками рухатися вперед. Наш СПЦ-2 теж, – розповідає начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко. – Звичайно, що це була далеко не повна потужність, але ми працювали. Нашу стійкість і вміння діяти злагодженою командою тоді випробував блекаут. Уявіть собі, ввечері ви готуєте на кухні, на газовій печі стоїть каструля з борщем, і раптом гасне світло. Ви зняли каструлю з вогню, вимкнули газ і все, чекаєте далі. А коли раптово від електроенергії відключається цех, в якому замість каструлі – величезна піч і в ній 1200 градусів. Піч має постійно охолоджуватися водою, а насоси потребують живлення, а його немає… Але ми вистояли. Допомогла єдність команди та те, що перед цим проводили тренування дій персоналу і ніякої паніки не було. Електрики заживили та перепід’єднали насосні від генератора, енергетики подали воду – і ми впоралися. За це я вдячний кожному, хто зараз працює в цеху та несе службу в лавах ЗСУ. Люди – це найцінніше надбання СПЦ-2 за ці 60 років».

Наразі в СПЦ-2 виробляє продукцію один стан – МС-250-4, адже його колега – МС-250-5 – зазнав ракетного удару. На одній стороні стану виробляется арматура в прутках від 10 до 32 мм. На іншій – арматура в бунтах діаметром від 8 до 24 міліметрів. Колективу прокатників довелося провести технічно і фізично складну роботу, аби підхопити естафету ДС-250-5 і почати катати новий сортамент продукції. Наразі фахівці цеху успішно опановують випуск круглого прокату та арматурного прокату діаметром 36 мм, багато роботи виконано для спільної прокатки різних профілів з обох боків стану для його максимального завантаження. І все це в непростих умовах. Сьогодні колектив цеху – це 546 працівників різних спеціальностей. З них 102 працівника цеху несуть службу в лавах ЗСУ. В СПЦ-2 кажуть, що тут катається не лише міцний прокат, а й гартується незламний характер.

Місце сили та витримки

«Я добре пам’ятаю перші дні активної фази війни. Таке напевне ніхто з нас не забуде, –  розповідає старший майстер основної виробничої дільниці ДС-250-4 Павло Житникович. – Пам’ятаю, як на другий день до мене підійшла друга бригада майже у повному складі, хлопці сказали, що зупиняють стан та йдуть воювати. Вони і зараз усі на передовій. До речі, як  і начальник СПЦ-2 Сергій Комлєв. На жаль, у нас в цеху вже  10 загиблих героїв. Ми пам’ятатимо їх завжди, за них продовжуємо працювати. Не в нашому характері відступати чи пасти задніх. Колектив цеху в нас складається саме з таких – людей з міцним характером. Для мене взагалі СПЦ-2 – це справжня родина. Олександр Житникович, мій батько, був начальником дротового стану. А я став на поріг цеху у 6 років. Мене тоді так все вразило, що працювати тут було єдиною моєю професійною мрією. Я починав на підприємстві з вальцювальника гарячого прокату, а на четвертому стані – з посадчика гарячого металу. Постійно вчився, вдосконалювався. Це дуже допомагає мені сьогодні. Адже вальцювальник – це універсальний солдат з аналітичним мисленням, він має знатися на вимірювальних інструментах, мати гостре натреноване око і фізичну силу. Тут витримає не кожен, але залишаються лише справжні».

Старший майстер каже, що попри усі складнощі не йде з цеху через те, що не може підвести батька та колег, які зараз на передовій.

Лінія оборони – кабіни кранів

Свою лінію оборони в цеху тримає й старша машиністка крана Валентина Левченко.

«Я прийшла сюди працювати ще у 1985 році, після практики, яку проходила саме тут, – розповідає Валентина Левченко. – Встигла попрацювати на складах готової продукції дрібносортних станів, на штрипсовому стані, на становому прольоті дротового стану. Зараз у моєму підпорядкуванні 42 крани, якими керують мої колеги – машиністки та машиністи кранів. До війни нас було 74, зараз 54 людини працює. Та і я за «кермо» крану продовжую сідати. Наша робота складна, відповідальна, напружена. Ти несеш відповідальність не лише за себе, а й за усіх тих, хто працює в цеху внизу. Краном ми перевозимо запчастини, встановлюємо кліті тощо. Кранівники постійно в напрузі, а зараз ще й війна в рази підвищила цю напругу та тривожність. Тому я завжди намагаюсь колег підтримати, відчути, хто в якому настрої, вислухати, заспокоїти. Це забирає чимало сил, тим більше, що і в мене син зараз воює. Але улюблена робота рятує, допомагає зібратися. Пам’ятаю, як прийшла в цех після прильоту в наш п’ятий стан. Жахливі руїни та тиша, мертва тиша. Ніколи не хочу більше такого побачити чи почути. А коли цех працює, гуде, рухається, то це додає сил та міцності, впевненості, що нас не зламати. Хочу побажати, щоб це був останній немирний день народження цеху. Щоб у всіх нас попереду була лише мирна робота, і всі наші захисники повернулися додому і до цеху, щоб відбудували всі наші стани і ними рухався найкращий в Україні прокат!»

Попри всі складнощі в сортопрокатний цех № 2 приходить (хоч і не у тій кількості, як хотілося) молоде поповнення. Наприклад, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Крістіна Криніцина. Дівчина каже, що обрала для себе цей цех під час практики, хоча бажання працювати на заводі мала з дитинства. І в цьому «винна» бабуся, яка працювала колись на підприємстві кранівницею та обліковцем.

«Бабуся завжди з таким теплом розповідала про свій цех, про колег, що я почала мріяти про саме таку роботу, – розповідає Крістіна. – Коли дівчата вступали в училище на кухаря, кликали мене з собою, то я навіть зрозуміти їх  не могла. Який кухар? Я дуже хотіла працювати в цеху і мені дуже до вподоби був спецодяг. Зараз я роблю лише перші кроки в СПЦ-2, але впевнена, що я тут надовго. Тут працюють такі люди! Ти ніколи не залишишся один: тобі підкажуть, допоможуть, навчать. Цеху 60, а він на свої роки не виглядає. Так, він поранений війною, випробуваний блекаутами, втомлений роботою, але від кожного в цьому цеху йде таке відчуття міцності, сили та впевненості, що мені з цеху й додому не хочеться йти. Тому бажаю від чистого серця, щоб доля СПЦ-2 склалася щасливою, щоб колектив, як і цех, розростався, щоб ми виготовляли все більше нової та конкурентоспроможної продукції. Я, як і всі мої колеги, все для цього зроблю. Вірю, що у таких людей, які працюють в СПЦ-2, все буде добре. Бо за добро добром і віддається».