Понад 20 років працює на виробництві головний технолог Ливарно-механічного заводу Євген Коновалов, нагороджений званням «Честь та гордість ЛМЗ». Себе він називає поінформованим оптимістом, який щиро закоханий у справу розробки технологій для виконання складних та цікавих замовлень заводу.

Те, що його майбутня професія буде пов’язана з виробництвом, Євген знав ще з дитинства.  А як іще мало бути, якщо зростаєш у виробничій родині. Його батько Євген Миколайович працював у ФСЛЦ заступником начальника цеху з технології, а матір Лідія Костянтинівна була начальником ливарного цеху на Криворізькому заводі гірничого обладнання . Тому заводська тема завжди була «в тренді» в родині Коновалових.

«Я за натурою – технар, вивчився за спеціальністю «Металорізальні верстати та системи» і одразу прийшов на завод, – розповідає Євген. – Починав стажистом в РМЦ-3, потім працював інженером-технологом в РМЦ-2, потім начальником техбюро, заступником начальника цеху з технології. Згодом перейшов в РМЦ-1, а звідти вже пішов на посаду головного технолога. Пройдений виробничий шлях мені дуже допомагає, адже технолог – це людина, яка вміє не лише винайти якусь технологію-рецепт для будь-якого замовлення, а й знає потенціал заводу, де, як і чим це зробити, скільки це буде коштувати і кого до цієї роботи залучити».

Наприклад, завданням-викликом стало виготовлення роторів ексгаустерів. Те, що зараз роблять фахівці ЛМЗ, не кожне подібне підприємство в Україні здатне зробити.

«Раніше ми виготовляли клепальні ротори, але довелося змінювати технологію і спосіб виготовлення на зварні. До того ж, ми взялися зміцнити їхню зносостійкість, аби покращити експлуатаційні характеристики роторів, – говорить головний технолог. – Тепер нашими роторами можна пишатися, вони працюють на різних підприємствах далеко за межами нашої країни. А виготовлення молольних куль? Ми підставили плече підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг», коли війна далася взнаки і постало питання, як забезпечити цими кулями гірників комбінату. Тому мені моя професія і подобається: постійно робиш  щось нове. Мені такий рух, розвиток та досвід допомогли перейти вже на більш високий професійний рівень «коли вже не складно, а цікаво».

Євген випромінює відчуття впевненості та надійності. Бесіда з ним заспокоює. Це відчуття дуже цінне особливо зараз, коли війна постійно тримає усіх у напрузі.

«24 лютого я був на роботі. Пам’ятаю, спочатку не міг повірити, що таке може статися, – згадує Євген Коновалов. – Сподівалися, що це не надовго. Але не так сталося, як гадалося. Та це не привід опускати руки і впадати у розпач. Зараз у мене страху немає. Звісно, хвилююся за родину, за колег. Але рятує впевненість у наших захисниках та робота. Працювати  хочеться. Складно зараз, немає тієї стабільності, яку завжди давав завод. А з іншого боку – сьогодні завод і є більш-менш стабільним острівцем. Бо є робота, є підтримка. Завод і я – одне ціле. Тому завжди поспішаю на роботу із задоволенням».

Євген Коновалов з тих людей, які не люблять озиратися, жалітися, бо це гальмує рух вперед. В людях він цінує щирість, відкритість, чесність та відвертість. Можливо, тому, що й сам він такий. Каже, що щаслива людина, адже у нього є два найголовніших ресурси підтримки – родина та заводський колектив.

«Коли почалася війна, було відчуття, що ти вдихнув і живеш на цьому вдиху, а Перемога дасть змогу нарешті видохнути, – говорить Євген. – Це буде найгарніше відчуття. Тож тримаємося, робимо кожен, що може, аби ця мить прийшла скоріше. В нас закладено величезний потенціал. Взагалі заводчани люди загартовані, а значить – непереможні!»