Каже про себе машиніст бульдозера АТУ Олександр Школяренко. За участь в усуненні наслідків ворожої атаки на криворізьку дамбу він нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» 3 ступеня.

Олександр Школяренко був серед перших, хто працював на пошкодженій дамбі. «Пам’ятаю величезну чергу із вантажних машин, які потоком везли на дамбу скальну породу та вивантажувалися. Мені треба було тільки встигати її розрівнювати, якщо казати правильно: планувати дамбу», – згадує ті дні Олександр.

Свою роботу бульдозерист знає відмінно, адже у професії майже 40 років. Керувати бульдозером навчався на підприємстві, і з того часу з цим величезним «напарником» працює майже в усіх підрозділах, де треба мати справу з сипкими матеріалами: в ГЗК, шлакопереробному, вапняному цехах, на ДП № 9 тощо. Олександр Школяренко добре знає, як поводитись із ґрунтом, вміє читати плати, креслення, не загубиться у великій кількості кнопок та важелів свого 40-тонного бульдозера на 310 кінських сил.

«14 вересня швидко стало відомо, що ворог цього вечора випустив по нас аж сім крилатих ракет і пошкодив шлюз дамби. Вода прибувала щохвилини та затоплювала все навкруги, – розповідає Олександр Школяренко. – Першу добу там працювали ДСНСівці, а потім на відновлення дамби вже зайшли ми. Моя зміна припала саме на ніч. Я був спокійний та зосереджений на справі. Якщо починалася тривога, ми припиняли працювати і йшли подалі від дамби, адже знали, що знаходимося в епіцентрі подій і «на мушці» у ворога. Під час роботи там я постійно знаходився на зв’язку зі своєю родиною. Звичайно, усі хвилювалися. Але всі також знали, що цю роботу треба комусь робити».

Після роботи на дамбі  бульдозер Школяренка перевезли знову до підприємства, і в Олександра продовжилася вже звична для нього мирна робота.

«Коли запросили до виконкому, я вже знав, що збираються нагородити, – каже Олександр. – Все проходило чудово, була урочиста обстановка, усім грамоти вручили, усіх поздоровили… а мене ні. Ну, думаю, про мене забули. А тут оголошують, що мене нагороджують криворізьким «орденом»! Оце так! Було дуже приємно! Не встиг із зали вийти, про нагороду вже знали усі мої знайомі. Донька, яка зараз за кордоном, навіть перша про це дізналася. Ось така вона, сучасна комунікація!»

Але, як каже сам Олександр, на нагороду він зовсім не розраховував, а просто виконував свою роботу.