На посаді комірника цеху технологічного водопостачання Тетяна Нарольська працює вже майже 15 років. Вона є однією з найкращих працівників гірничого департаменту у номінації «Людина року-2022».

Тетяна дуже активна, можна сказати, непосидюча. Щоб дістатися свого улюбленого місця роботи, жінка щодня з Миролюбівки, де вона мешкає, проходить до ЦТВ 5 км і так само 5 км назад.  Адже жодна поїздка автобусом не замінить тієї подорожі пішки, яка налаштовує на новий робочий день, зазначає жінка. І хоча професія комірника не є основною у гірничому виробництві, проте без неї ніяк не обійтися, запевняють колеги-ремонтники.

Доля подарувала Тетяні Нарольській чимало різних подій, зустрічей, несподіванок. І завжди їй щастило на цікаві місця роботи. За освітою педагог, вчитель географії та біології, вона «вчителювала» недовго. А от творча натура та потяг до краси знайшли вихід на одному з перших місць роботи. Тетяна працювала в керамічній майстерні ЦГЗК, з рук майстрині виходили чудові вази, цікаві горщечки для квітів та багато іншого. Але складні часи перебудови внесли свої корективи, майстерню закрили. Згодом Тетяна почала працювати на тоді ще НКГЗК лаборантом з фізико-механічних випробувань. На жаль, стан здоров’я змусив її змінити і це місце роботи. Тоді довелося опанувати «комірницьку» справу.

«На комірників не вчать у навчальних закладах, а вміти та знати тобі потрібно багато, – розповідає Тетяна Нарольська. – Під моїм піклуванням декілька сотень облікових одиниць. Це і ЗІЗи, і питна вода, і реманент, і різні запчастини. Я розвиваюся разом з цехом. Прийшло нове обладнання і запчастини для нього – і ти маєш розібратися що і до чого. Наприклад, прийдуть до тебе отримувати засувки чи затвори на насоси, а ти не знаєш, що воно таке і як виглядає. Такого дозволити собі я точно не можу! Відповідальна в мене робота. Бо маю оперативно забезпечити усім необхідним ремонтні бригади цеху, щоб хлопці без затримок змогли розпочати ремонт. А щоб потрібне знайти швидко, все має знаходитися на своїх місцях, як у хаті української господині. Зараз я це можу робити навіть із заплющеними очима. Можна сказати, що водна ремонтна справа в мене розкладена по поличках».

Часто під час обідньої перерви чи після роботи Тетяна наводить лад на квітниках цеху, бо квіти є її джерелом натхнення. На подвір’ї її власного будинку також завжди рясно квітнуть квіти. Осінніми акордами завершують сезон цвітіння айстри, а от весну першими зустрічають крокуси. Тетяна дуже любить весняну пору року, коли все розквітає, оживає, коли у повітрі панує особлива свіжість, коли все починає відроджуватися на очах. Наступна весна, вірить Тетяна, буде переможною. Це найзаповітніша мрія жінки, як і багатьох українців. У цій війні у боях під Сєвєродонецьком вже загинув двоюрідний брат жінки, зараз продовжує справу батька і захищає країну його син.

«Я за нього, за всіх наших захисників молюся. Завдяки їм ми тут можемо жити, працювати, мріяти. З нашого цеху чимало колег боронять Україну. А ми маємо берегти наше підприємство, гідно працювати. Я дуже радію, коли цехи оживають. Розумію, що часи складні, але хочеться, щоб всі повернулися на свої робочі місця і ми почали працювати над мирними замовленнями. Вірю, що незабаром все так і буде. Мені здається, що, весна цьому посприяє, наша переможна українська весна», – усміхається Тетяна.