Провідного інженера-технолога ремонтно-монтажного цеху № 3 Ливарно-механічного заводу Бориса Климка нагороджено почесною відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ». Технолог майстерно розробляє маршрути «народження» або відновлення найскладніших деталей та вузлів в РМЦ-3. Його досвід у конструкторській справі нараховує не один десяток років.

Борис Іванович з гордістю говорить про те, що в його трудовій книжці є лише два записи – два місця роботи. Спочатку він 16 років пропрацював на Криворізькому турбінному заводі, а з 2002 року працює в РМЦ-3. Перше місце роботи дало йому величезний досвід, сформувало як фахівця. А ремонтно-монтажний цех № 3 допоміг і далі займатися улюбленою справою та постійно вдосконалюватися.

«Наразі в моїй професійній скарбничці безліч конструкторських рішень та сотні тисяч годин роботи технологом, – розповідає Борис Климко. – Я дуже люблю свою роботу. Не можу навіть сказати, що розробити та розрахувати складніше, а що простіше. Зараз цехові технологи, наче бджілки-трудівниці, в яких немає жодної вільної хвилинки. Ось надходять, наприклад, до цеху на ремонт ремонтні вузли з метвиробництва, і ми виконуємо дефектацію деталей, визначаємо, як і чим їх відремонтувати. Або, можливо, взагалі варто не ремонтувати деталь, а краще виготовити нову. Щоб все зробити швидко та якісно, треба мати фундаментальні знання з технології, «товаришувати» з вимірювальним інструментом, знатися на оснащенні цеху, розуміти призначення деталі. Але найголовніший інструмент – це голова та те, що в ній. Для мене дуже важливо ретельно підійти до кожного завдання, адже дрібниць не існує. Завдань багато, а в РМЦ-3 нас технологів лише двоє та ще начальник технологічної служби цеху. Тому більшу частину свого часу ми проводимо «в полях» – усі заміри та дефектацію виконуємо на промислових майданчиках цеху. Лише за столом у кабінеті цього не зробиш».

Борис Климко каже, що йому до душі завдання «з родзинкою», коли треба поміркувати, підійти з різних боків. Але цим для нього й цікава його робота, в якій є місце і точній математиці, і творчій уяві. Робота його рятує від неспокою та тривоги, від суму через розставання з сім’єю, яка наразі перебуває за кордоном через війну. Борис Іванович за віком міг би доєднатися до родини, але каже: «де родився – там і згодився».

«Як би не було, а ми там чужі, а тут можемо зробити багато для країни, для Перемоги, – говорить інженер-технолог. – Я дуже люблю свій цех, завод. На роботі час летить непомітно і погані думки в голову не лізуть. Тут ти відчуваєш, що по-справжньому потрібний. В мене навіть така асоціація виникає: завод гуде, економіка працює, Перемога наближається. Тому я буду працювати стільки, скільки вистачить сил і скільки це буде потрібно».

А ще Борис Климко – затятий футбольний вболівальник. Колись і сам ганяв м’яча, а зараз за футболом спостерігає на екрані телевізора. До війни він намагався відвідувати майже всі матчі «Кривбасу» – його улюбленої футбольної команди. Борис Іванович поділився з нами своєю мрією. Він дуже хоче побувати на матчі української футбольної команди з іноземною командою, який відбувся б на нашій «Донбас Арені». А кажуть, що якщо дуже чогось хотіти і вірити у це, то мрії обов’язково здійснюються!