«Це завдання – просте, а це – для Захаровича», так говорять в ремонтно-механічному цеху № 1 Ливарно-механічного заводу про найскладніші завдання, які до снаги слюсарю-ремонтнику Олександру Захаровичу Суслову. До п’ятиріччя заводу його було відзначено званням «Честь та гордість «ЛМЗ».

Ремонтно-механічний цех став першим і єдиним місцем роботи слюсаря, де він працює вже майже 40 років. Для Олександра це є ще й продовженням родинної справи, адже у цьому цеху працював верстатником його батько.

«Для мене – це більше, ніж просто місце роботи. Тут працюють прекрасні люди, а моя робота потрібна, відповідальна і цікава, – говорить Олександр Суслов. – Я відповідаю за ремонт та збір деталей, вузлів редукторів, кранових коліс, барабанів конвеєрів. Під час огляду я з’ясовую, які вузли обладнання та деталі не працюють та вимагають ремонту або повної заміни. Для мене найголовніше – це ретельно та якісно виконати свою роботу, адже від неї не в останню чергу залежить життя та безпека праці колег у цехах. Тому я не маю права на помилку».

Щоб відремонтувати вузол слюсарю-ремонтнику доводиться розумітися на складних кресленнях, вправно володіти як молотком, гайковими ключами, так і штангенциркулем, мікрометром, адже поняття «авось» та «абияк» для Олександра точно не існують.

«Йому завжди дістаються найскладніші замовлення, адже прості – це точно не рівень Захаровича. Йому можна довірити все! Трапляється, що над завданням часто доводиться попотіти. Бувають креслення вузлів, де нараховується до 300 елементів. Все розібране потрібно практично «просвітити», наче рентгеном – побачити, помітити, виконати дефектацію – визначити стан деталей та вузлів, порівнюючи фактичні показники з даними технічної документації, де наведені нормальні, допустимі й граничні значення розмірів деталей та зазорів, а також відхилення від норми, аби потім все виправити та зібрати з точністю  до мікрона», –  розповідає змінний майстер РМЦ-1 Дмитро Князєв.

Аби досягти такого рівня професіоналізму, як в Олександра Суслова, потрібні роки. А ще щира закоханість у роботу, яка завжди залишається не звичним повсякденним обов’язком, а скоріше місцем, де можна «творити», де гул верстатів звучить, як звуки виробничої музики. До речі, наш герой має давнє хобі: для нього найкращий відпочинок – це слухати музику. Їй, як і його роботі в рідному цеху, назавжди віддане його серце.