Лєший – такий позивний отримав на фронті наш колега, слюсар ЦРМУ № 4 Ігор Грузін за знання лікарських трав, коренів та профілактичних рецептів народної медицини. Вони стали в пригоді Ігорю та його побратимам у польових умовах війни. Воєнні будні Лєшого та його інші захоплення – сьогодні в «Металурзі».

Окрім лікарських трав, слюсар з ремонту підйомних механізмів ЦРМУ № 4 Ігор Грузін захоплюється історією нашої країни, Криворіжжя, досліджує козацьку спадщину, часи другої світової війни, вивчає біографії видатних людей, навіть вірші складає. Та від початку повномасштабної війни він одразу став на захист рідної землі.

«У мене було дві мотивації – захистити Україну від рашистів та дати гідний приклад своєму шестирічному онуку, щоб йому було не соромно за діда, – розповідає Ігор Грузін. –  До тероборони записався у перші дні війни. Правда, щоб потрапити туди, довелося вистояти величезну чергу, адже охочих захищати країну було дуже багато. Спочатку ми стояли на захисті Кривого Рогу. Базувалися на Дніпропетровщині, а «ходили у відрядження» на Херсонщину, Донеччину. Я служив у піхоті. Ми несли службу на пунктах спостереження, оперативно інформували про рух рашистів, виконували бойові завдання тощо. В одній із бойових операцій я отримав своє перше поранення. Після одужання вже на Донецькому напрямку був поранений вдруге».

Згадуючи службу, Ігор відзначає, що його військовий колектив був дружний та злагоджений. У ньому було багато колег по підприємству, служили люди із різних цехів.

«Когось я вже знав, а з кимось познайомився, – додає Ігор. – Ми багато спілкувалися, ділилися знаннями, досвідом у різних справах. До речі, саме побратими й дали мені позивний. Це було під час захисту Кривого Рогу на початку війни, коли ворог сунув на наше місто. Життя у польових умовах суворе, і щоб захисники не хворіли, для профілактики я збирав лікарські трави та робив відвари з них, і це допомагало. Вперше Лєшим мене тоді назвав побратим Павло. На жаль, про нього зараз нічого не відомо, сподіваюсь, він живий».

Як розповідає Ігор, в Україні рашисти вдаються до методу випаленої землі, їм не шкода наших людей, міст, селищ. Тож наші захисники роблять усе можливе, щоб зупинити ворожу навалу. Воюють і кадрові військові, і представники різних мирних професій.

Під час захисту Кривого Рогу застосовувалася навіть зброя з історією

Одне з захоплень Лєшого – це історія. Під час служби він познайомився з побратимом, який є викладачем історії в нашому педагогічному університеті. Вони багато дискутували, розмовляли про козацьке минуле України, про козацькі поселення на Криворіжжі та найближчих територіях, наприклад, в Іскрівці, Недайводі. Варто поглянути на карту – тут багато селищ саме з козацькими назвами.   

А ще відзначали те, що історія йде по колу, що ми знову воюємо з тим самим ворогом, який хоче загарбати нашу землю, історію, людей, природні багатства. Але сучасна боротьба з рашистами – інша. У нас є новітня зброя, вмотивовані люди, а ще допомагає те, що про Україну та про наш народ знає весь світ і допомагає нам.

«Під час служби я багато чому навчився, – продовжує Ігор. – Наприклад, швидко переміщуватися, маневрувати та вести бойові дії з понад 60-кілограмовим вантажем різного спорядження на собі. Можу за звуком розпізнати, з чого по нам стріляють. Якщо із міномета, то чутно постріл і вибух. Якщо з танка – навпаки, спочатку чути вибух, а потім доходить звук самого пострілу. Та головне завдання – виконати бойові задачі та залишитися живим.

Зараз, після двох поранень, я демобілізувався та знову влаштувався працювати на підприємство у свій цех. Але поки що я у відпустці, проходжу реабілітацію та вирішую різні організаційні питання. А ще працюю з архівними документами, досліджую історію оборони Кривого Рогу під час другої світової війни, в якій  брали участь і прикордонники. Мені хочеться більше дізнатися про ті часи, адже ми вчимося на історичних фактах. Впевнений, після Перемоги будемо вивчати і цю війну, щоб подібне більше ніколи не повторювалося».