Одноманітна праця – це не про нього. Машиніст колісного екскаватора-навантажувача ЗЦ № 3 Олександр Нікицький любить, коли все навколо змінюється, коли турбот багато, робота чекає і треба встигнути всюди. Це надає йому життєвих сил та наснаги. З нагоди 90-річчя нашого підприємства Олександр Нікицький отримав нагороду «Сталь».

«Новину про те, що мене будуть нагороджувати мої колеги довго у таємниці втримати не могли. Напередодні урочистостей я вже знав, що отримаю цю відзнаку. Звичайно, хвилювався, бо нагородження було дуже святковим, ще й проходило на оновленій набережній. Треба було роздивитися і свою нагороду, і чудові споруди, які підприємство подарувало місту. Мені було дуже приємно, але якось не звично, адже я краще почуваюся, коли працюю, ніж на «червоній доріжці»,  – сказав Олександр Нікицький.

Знайти вільну хвилину у робочому графіку Олександра – це задачка із зірочкою. Він постійно у роботі. Велика кількість завдань збігається з його характером – Олександр любить постійний рух, він не може довго сидіти на місці та здійснювати одноманітну роботу.

На підприємстві Олександр працює 35 років, і увесь цей час – у залізничному цеху № 3. Починав з водія тоді ще чехословацького навантажувача, родом з 60-х років. Олександр чомусь одразу назвав його «крокодильчиком». Керувати ним вчився у нашому тоді ще навчальному центрі (зараз Університет АрселорМіттал). Олександр згадує, що тоді  це був супер спецтранспорт. Завдяки різним насадкам він вмів робити багато корисних речей. Наприклад, вантажити щебінь для засипки колій, щоб можливі проливи гарячого металу з чавуновозних ковшів не зіпсували дерев’яні шпали. Також з технікою легше виконувати різноманітні земельні роботи при заміні старих колій на нові тощо.

Та прогрес постійно рухається, і у роботі з’являється нова техніка – розумніша, безпечніша, потужніша, надійна та багатофункціональна. Саме така, на якій зараз працює Олександр Нікицький – це новенький сучасний колісний екскаватор-навантажувач Komatsu WB 97 S. Олександр ним дуже пишається.

«Зараз я виконую майже ті самі роботи, як і колись. Але, стара техніка і нова – це, наче небо і земля. Якби у мене не було мого новенького помічника, я б, наприклад, не встиг би за день відпрацювати чотири наряди, – говорить Олександр. – Одним з моїх завдань нещодавно було очищення виходів для заміни шпал на території КХВ. Це коли колію підіймають і під нею одразу кладуть нові шпали. Роботи тривають без повного закриття залізничного руху. І подібних завдань на день у мене буває чимало. У роботі мені допомагають досвід, знання можливостей свого екскаватора-навантажувача, підприємства, залізничних шляхів, а також навички автокранівника, бо колись саме цю спеціальність я отримав у професійно-технічному училищі».

Зараз Олександр Нікицький працює не тільки за себе, а й за своїх колег, які стали на захист України. Початок війни застав його по дорозі на роботу. Він почув вибухи, та одразу й не зрозумів, що воно таке, адже для промислових вибухів ще було дуже зарано. А в інтернеті вже стрічкою «лилися» повідомлення, що в нашу країну повномасштабно зайшов ворог.

«Відчуття тоді були не з приємних, – згадує Олександр. – Але я продовжив роботу, вона завжди допомагає мені зосереджуватися, заспокоюватися. Відтоді багато чого змінилося. Виробництво працює не на повну потужність, чоловіки-спеціалісти пішли воювати, а тим, хто залишився у тилу додалося роботи. Майже три роки війни. Здавалося б, ми вже звикли жити та працювати в її умовах. Але кожен з нас, і я теж, дуже хочемо скорішої нашої перемоги і миру. Про це я постійно думаю вдома, коли піклуюся про квіти. Це моя відповідальність перед дружиною, яка зараз разом з дітьми за кордоном. Я їй обіцяв зберегти квітник, і дотримаю свого слова.

Я вірю, що все буде добре. Війна все одно скінчиться, а підприємство знову набере обертів і буде працювати на повну потужність, і навіть більше».