Будильник як завжди задзвенів о пів на четверту ранку. Катерина прокинулася і почала збиратися на роботу. Перед виходом вона ніжно поглянула на сина, який міцно спав, і швидко вийшла.

Ще кілька років тому вона навіть не уявляла, що працюватиме у кар’єрі, і що це їй буде неабияк подобатися. Катерина Шевченко працює гірничим майстром в рудоуправлінні гірничого департаменту. Вона стала до роботи, замінивши майстра Олега Дмитришина, який зараз боронить Україну від російської агресії. А нещодавно їй довірили виконувати обов’язки началькика добичної дільниці в кар ері №3. Вона організовує роботи з добування залізної руди, з якої починається весь виробничий гірничо-металургійний ланцюг.

Перша робота Катерини також була пов’язана з металами, але коштовними. «Після школи я пішла працювати до ломбарду, – згадує наша героїня. – І робота мені подобалася. Спілкування з людьми, непогана зарплата… Але йшли роки. Конкуренція між ломбардами зростала, а зарплата навпаки. І от настав момент, коли дуже захотілося стабільності, захищеності, щоб була змога сину Андрію взяти путівку до дитячого табору. Тоді мої мама й сестра, які працювали в аглоцехах нашого підприємства, порадили приєднатися до них. Насправді вони давно мене кликали, і от я, як-то кажуть, дозріла».

Першим робочим місцем Катерини на підприємстві стала робота дозувальниці в аглоцеху № 1. Вона згадує, що попри пил, бруд, фізичні навантаження та втому ця робота їй сподобалася, хоча й не зразу.

«У перші зміни було трохи лячно. Величезна техніка, яка гучно гуде та гуркоче! Та скоро я звикла, –розповідає Катерина. – Зрозуміла важливість своєї роботи, і це мене неабияк мотивувало робити її якомога краще. Згодом мені запропонували спробувати себе оператором. По суті він керує технологічним процесом. Ця робота також давала мені задоволення. Я взагалі не можу робити справу, яка мені не подобається. Завжди шукаю плюси і знаходжу».

У Катерини Шевченко виходило добре. І коли старший диспетчер аглодоменного департаменту став на захист України, то їй запропонували спробувати себе на цьому місці. Вона координувала процеси виробництва агломерату та чавуну, а також взаємодію з гірничим, сталеплавильним, транспортним департаментами. Через два роки захисник повернувся на своє місце, а перед Катериною відкрилися два варіанти.

«То був один з ключових моментів у моєму житті. Став вибір між коксохімічним виробництвом та гірничим департаментом. Я вибрала шлях гірника, і поки що жодної секунди не шкодувала, – продовжила Катерина. – І зараз у мене у смартфоні замість котиків та рецептів – кар’єр, забої, техніка, запчастини. Почалась робота машиністкою конвеєра дробарної фабрики № 3. Я виросла у Кривому Розі, але до того моменту жодного разу не бачила залізорудного кар’єру, хоча давно хотіла. Багато працівників ГД стали до лав сил оборони, і мені видалася нагода спробувати себе диспетчером кар’єру № 3. Але перед цим треба було ознайомитися з виробництвом, і мене повезли в кар’єр. Сказати, що я була у захваті від цього видовища – нічого не сказати! То було неймовірне враження, від якого я досі не можу відійти».

Виявилося, що у ГД дефіцит не лише диспетчерів, а й гірничих майстрів. І Катерина стала на місце мобілізованого Олега Дмитришина. Такі реалії сьогодення: жінки опановують професії, які ще донедавна вважалися суто чоловічими.

«Спочатку на мене подивилися дещо здивовано: що дівчинка робить у кар’єрі? – усміхається Катерина. – Але неприязні не було. Навпаки, зразу ж почали мені допомагати. А оскільки я – людина дуже допитлива, то гірникам доводилося відповідати на величезну кількість запитань – від основ формування забоїв, до устрою кар’єрних екскаваторів. Так почалося моє знайомство з ідеальною, як для мене, четвертою технологічною бригадою. Хоча я вважаю, що інші бригади також класні, але своя найрідніша. Там, у кар’єрі, такі люди працюють, яких на поверхні важко зустріти, майже неможливо!».

Керівні та організаторські здібності Катерини Шевченко, її вміння швидко вчитися і прагнення працювати якомога продуктивніше зараз у пригоді, як ніколи. Терміново виникла потреба у началькику добичної дільниці в кар ері №3, і Катерина вже виконує його обов’язки.

«Началькик добичної дільниці керує роботою всіх бригад, – розповідає Катерина. – Разом з технологічними процесами він опікується й тим, щоб екскаватори та інша кар’єрна техніка працювали без аварійних зупинок. Тому треба своєчасно запланувати ремонти й обслуговування, закупівлю запчастин та розхідних матеріалів. Своїми порадами мені дуже допомагають мої машиністи екскаваторів. Також я дуже вдячна начальнику рудоуправління Олегу Кравченку, головному інженеру В’ячеславу Ушакову, керівникам кар’єру ВалеріюТоміліну та Олександру Чернишову за те, що повірили, дали шанс і не відмовляють у допомозі».

Катерина Шевченко впевнена, що все, що не робиться – на краще. А її особистий приклад доводить, що для того, щоб це краще прийшло, треба дуже цього прагнути, постійно вдосконалюватися, любити свою роботу, не марнувати шанси та не зупинятися на шляху до мети.