На нещодавніх переговорах у Білому домі Трамп разом зі своїм віцепрезидентом наполягали, що у нас немає карт у боротьбі проти російської агресії. Залишимо це твердження на совісті американських очільників. Краще розповімо про те, які козирі є в інженера з охорони праці Романа Бобка для організації безпечної роботи в цехах.

Бажання

«Бажання допомагати людям – це у мене з дитинства, – говорить Роман. – У моєму житті були випадки, коли саме мені випало рятувати людей. Одного разу я надавав допомогу людині під час припадку епілепсії. Іншим разом довелося рятувати людину, яка тонула. Це все впевнило мене у тому, що якщо опинитися в потрібний час у подібному місці, то можна врятувати життя. Тому з дитинства формувалася мрія – захищати людські життя від небезпек. Раніше я працював помічником машиніста тепловоза. Саме коли я знаходився у кабіні свого локомотива, надійшла інформація, що потрібні тренери для навчання за програмою Take Care (Бережи себе). То був шанс».

Роман відправив резюме й успішно пройшов співбесіду. Почалося навчання майбутніх тренерів. А на останньому тренінгу Романові випав ще один шанс.

«Підсумковий тренінг проводив директор департаменту з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов, – згадує Роман. – Мені дуже сподобалося. У нього був вогонь в очах. І хай ще не все виходить на нашому підприємстві з того, чого він прагне. Але він щиро бажає зробити працю людей якомога безпечнішою. Я підійшов до Жанбека, і сказав: «Я також хочу працювати заради безпеки. Я хочу бути у вашій команді».   

Довіра

Досвід роботи помічником машиніста допомагає Романові Бобку створювати потрібну атмосферу під час спілкування з людьми в цехах.

«Якщо хочеш, щоб люди прислухалися до тебе, то треба бути щирим. А ще треба бути з людьми, як то кажуть, на одній хвилі, – говорить Роман. – Коли робітники дізнаються про те, що я нещодавно був одним з них, то бар’єри недовіри починають руйнуватися. Але якщо не вболівати за кожного, не намагатися допомогти, то сам по собі факт, що я з робітників, не допоможе. Треба слухати людей, ставитися до кожного з повагою. Тоді й вони будуть тебе поважати. А під час довірливого спілкування якраз і знаходяться відповіді на складні питання, у тому числі й безпекові».

Допомога

У Романа є мрія – зламати стереотип про те, що охорона праці тільки те й робить, що вишукує недоліки та знімає премії.

«Ставлення до нашого департаменту як до карального органу формувалося десятиліттями, – пояснює Роман Бобко. – Ламати подібні стереотипи дуже важко, але можливо. Треба всі зусилля спрямуватина взаємодію, на допомогу. Більшість часу я у цехах. Довіра допомагає розкрити людей. Вони діляться своїми проблемами. Ми разом з керівниками й робітниками знаходимо шляхи їх вирішення. Хочу подякувати всім керівникам, з якими взаємодіємо для організації безпечної роботи».

Роман вважає, що, на підприємстві не залишилося керівників, які б не піклувалися про своїх людей.

«Протягом останніх років відсіялися люди, які не вболівають за свою роботу, за колег, за підприємство, – каже Роман. – У цих умовах залишилися лише його патріоти. Не залишилося і людей, які свідомо, систематично порушують безпекові правила. Я поки що не пам’ятаю жодного випадку, коли б не можна було обійтися без покарання. Кожен випадок порушення треба розглядати індивідуально, з урахуванням обставин. Наприклад, нещодавно підходжу до працівника, який в цеху без окулярів. Чоловік пояснює, що працював кувалдою, і піт вже так залив очі, що він на хвилинку зняв окуляри, щоб очі подихали, відпочили. За що його карати? Сам же так працював. Лише нагадав, що перед продовженням роботи окуляри треба вдягти. Та й повноважень карати у нас зараз немає. Ми лише інформуємо керівників підрозділів. А вони вже ухвалюють рішення, бо своїх людей знають краще».

Ідеї  

Коли Роман Бобко проходив співбесіду, щоб перейти інженером з охорони праці, він підготував презентацію з ідеями, як зробити роботу безпечнішою.

«Одна з ідей – альтернатива картам HIRO. Це шелфтокери – наліпки з нагадуванням основних ризиків, які є на дільниці. Вони мають бути всюди, куди падає людський погляд. Я сам заповнював HIRO, коли працював машиністом. Корисна штука – визначити ризики перед зміною. Але інтенсивний робочий процес так тебе захоплює, що за деякий час нагадування про ризики вилітає з голови. А от наліпки потрапляють на очі і нагадують, тримаючи в тонусі. В ідеалі ж – це коли HIRO й шелфтокери використовуються паралельно».

А ще Романів досвід каже, що багато нещасних випадків трапляється наприкінці зміни.

«Те, що люди більше порушують правила «під шабаш» має логічні пояснення, – говорить Роман. – По-перше, треба завершити заплановану роботу, тому люди спішать. По-друге, мозок вже не в тому стані, щоб зберігати максимальну увагу. Тому я раджу працівникам левову частку запланованого (в ідеалі 80 відсотків, згідно з принципом Парето), робити саме у першій половині зміни, поки мозок свіжий і тіло не виснажене роботою».

Дуже важливо, щоб потрібна людина опинилася в потрібний час у потрібному місці. У Романа зараз надзвичайно відповідальний період. За ним закріплено інші підрозділи, з якими він ще не працював. Доведеться знову пройти шлях встановлення взаємної довіри з людьми та вивчити всі ризики, щоб допомагати їм протидіяти. Побажаємо ж йому успішно спрямувати свої козирі на захист людських життів.