Коли синові виповнилося 16 років, у нього ніби розблокувався ген туризму. До того я багаторазово пропонував Іванкові піти зі мною в похід, але хлопчик був категоричним: «Мені це нецікаво». І ось він згодився. Я був щасливим! І зразу вирішив зайти з козирів – Чорногора.

Отже, маршрут розроблено, рюкзаки складені, і поїзд з Кривого Рогу-Головного стартує до смт Ясіня Закарпатської області. Саме звідти розпочалося наше сходження на хребет. Ось і стежка на Петрос – перший карпатський двотисячник на нашому шляху. Зразу ж на схилі зустрічаємо коней. В Карпатах їх багато. Вони й домашні улюбленці, і транспорт, і робоча сила, а ще – фотомоделі. Нам трапився якийсь сором’язливий коник, ледь встигли зробити з ним трохи світлин, поки він не втік. Галявини всіяні різнобарв’ям квітів. А ось і перше джерельце. Насолоджуємося кришталевою гірською водою! Мрії здійснюються!

Поступово набираючи висоту, милуючись навколишніми вершинами, кудлатими хмарами та барвистими полонинами, ми дійшли до підніжжя Петроса (висота 2020 м). Його вважають чи не найпримхливішим що до погоди. На жаль, це твердження ми перевірили на собі. Почали підйом сонячним схилом, а завершили на вершині, закутаній у густі хмари. За десять метрів нічого не вгледіти, крім хреста та невеличкої каплички на вершині. Волога з хмар залазила під одяг, ставало холодно, тому ми швиденько пішли вниз. Спуск з Петроса крутий, кам’янистий і затяжний. Раптом хмари розірвалися, і далеко внизу розкрилися залиті сонцем долини.

Вечоріло. Спустившись, ми почали шукати місцину з джерелом та площиною під намет. Обрали місце неймовірної краси. Праворуч – вершина Петроса, ліворуч – легендарна Говерла, яка вже впала у тінь і, здавалося, дрімала. І ось воно, маленьке диво! Хмарки над горою розступилися, нижня половина Говерли залишилася у тіні, а верхню залило яскраве сонячне світло. А над вершиною – шапка з пухнастих рожевих хмар. Дивовижно! А над Петросом небо грало картатим різнобарв’ям. Догоряв перший день…

Вночі був сильний вітер, який навіяв дощу та туману. Наступного дня ми брели у тому тумані. Не збитися з дороги допомагали фарбовані мітки на стежці, та GPS. Як без нього мандрували раніше? А Колумб ще й Америку відкрив! На вершини ми підійматися не стали. Обійшли Говерлу, Брескул, Данцер окружними стежками (траверсами). Все одно в такий туман нічого не видно. Тож не втрачали сили та дійшли до озера Несамовитого. Ставили намет і готували їжу в тумані. В тумані й поснули. А наступного ранку дідуган-туман куди й подівся. Значить, сьогодні буде день, наповнений чудовими краєвидами! А на сніданок до нас завітало кілька місцевих пташечок. Вони дзвінко пищали, зовсім не боялися і навіть намагалися поцупити їжу з тарілок.

З Несамовитого ми пішли на скелясті Шпиці, гострі й фактурні, взагалі не дуже властиві Карпатам. А далі було сходження на вершину гори Ребра (2001 метр). Гора схожа на величезного кабанця, якого погано годують, тому під шкірою просвічуються ребра. Так постаралися вода й вітер, вилизавши на схилі гори широкі довгі борозни. З Ребер продовжили рух на Гутин Томнатик. Він має висоту 2016 м. Біля його підніжжя – найвисокогірніше озеро України – Бребенескул. Воно вабить своєю синьо-зеленою красою на висоті 1801 м.

А далі – гора з такою ж назвою. Вона друга після Говерли – 2035 метрів. Під час нашого сходження на Бребенескул дув такий вітрюган, що здавалося, зараз звалить і понесе, як кущик степового кураю. Ми спустилися з вершини і знайшли чудове місце для стоянки. Вечеряли, споглядаючи з висоти нижчі карпатські хребти, які нескінченими хвилями зникали в далечіні. Три двотисячники за день – це було нелегко. Заснули зразу й до ранку, який привітав нас гарним світанком та розсипами чорниці й брусниці на залитих сонцем галявинах.  

Наступна мета – гора Піп Іван Чорногірський висотою 2028 метрів. Вона нижча, ніж Бребенескул на 7 метрів, але виглядає потужніше. Річ у тім, що у Попа немає таких високих сусідів, як Гутин Томнатик чи Ребра, тому на контрасті Іван такий могутній. А ще солідності надає стара обсерваторія Білий Слон, яка, ніби середньовічна фортеця, стоїть на вершині. З Попа Івана нам відкрилися неймовірні пейзажі. Кажуть же, що лише піднявшись на найнеприступнішу вершину можна узріти найгарніші краєвиди.

Всі шість карпатських двотисячників у нас за плечима, і наче вже нема чому дивуватися. Але кінцева гора в цьому поході – Вухатий Камінь – неабияк здивувала. Здивувала своїми химерними скелями, що ніби повилазили з-під землі погрітись на сонечку. У цьому дивовижному кам’яному царстві ми зробили, мабуть, найкрутіші світлини за весь похід. А коли спускалися з вершини до найвисокогірнішого українського села Дземброня, обабіч стежки нас також супроводжували величезні камені, а нижче – невеличкі мальовничі Дзембронські водоспади. Ночували біля села на березі гомінкої гірської річки, яка своїм голосом швидко нас заколисала. Снились зелені полонини, сині вершини та різнобарвні світанки…

А зранку чекає швидкий спуск до смт Верховина, далі автобусом до Ворохти, з якої йде поїзд на Кривий Ріг. До наступних зустрічей, Карпати!

Телефонуйте нам чи пишіть. Тел. 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA або https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua 

Ваші мандри варті того, щоб про них дізналися, а ваші поради та лайфхаки допоможуть комусь зробити свою подорож доступнішою та цікавішою!