Чотири меморіальні дошки на честь загиблих Героїв з коксохімічного виробництва встановили у пам’ятному куточку біля адміністративно-побутової будівлі коксового цеху.

Максим Зенченко, Ігор Крохмаль, Андрій Воробйов, Володимир Федоряка. Ще чотири імені. Раніше на цьому місці вже були встановлені пам’ятні дошки трьом Героям – Володимиру Могильовському, Віталію Ножці, які загинули у 2022 році, та Станіславу Трегубчаку – захиснику, який віддав життя за незалежність України у 2014 році.

З ініціативою вшанування пам’яті захисників виступили працівники коксового цеху. Вони впевнені, що кожен, хто зараз працює в цеху, хто прийде працювати колись, не має права забувати про цих мужніх чоловіків. Вони віддали життя за можливість кожному з нас жити та працювати в мирному цеху – кажуть коксохіміки.

«Я пам’ятаю хлопців. Про кожного можна говорити багато, але не виходить, бо важко. Здається, немає слів, щоб передати, якими вони були, – говорить заступник начальника КЦ-1 КХВ Олексій Маренич. – Люковий Ігор Крохмаль. Люкові відповідають за обробку люків після завантаження коксової печі вугільною шихтою. Це фізично складна праця, яку не кожен витримує. А от Ігор робив це якнайкраще. З самого початку війни він був налаштований захищати країну на полі бою. Тому й був серед перших працівників, які зі зброєю у руках пішли на передові бойові позиції. Максим Зенченко, машиніст електровоза гасильного вагона. У свої 33 роки він мав безліч планів, хотів зростати та розвиватися у професійному плані. Максим починав зі слюсаря-ремонтника, але прагнув постійно вдосконалювати свої навички та рухатися уперед, тому вже досить швидко став машиністом електровоза гасильного вагона. Це відповідальна посада, бо приймання коксу з печі та його подальше транспортування вимагає чіткості, зосередженості та відповідальності. І ці риси були притаманні Максиму. Зовні спокійний, він завжди «палав» роботою. Ці хлопці загинули в бою, але для нас дуже важливо пам’ятати про наших героїв».

Куточок пам’яті в цеху розпочався зі встановлення меморіальної дошки Станіславу Трегубчаку. Станіслав працював електрогазозварником. Разом з бригадою ремонтував трубопроводи КБ №№ 3, 4. Відкритий, щирий, товариський, амбітний. Призваний до лав ЗСУ, гранатометник Станіслав Трегубчак загинув 31 липня 2014-го під час спроби батальйону 25-ї бригади штурмувати Шахтарськ.

У 2022 році загинув в бою під Карпівкою Володимир Могильовський. Він працював барильєтником. Володимир відповідав за стан газовідвідної арматури коксових батарей, а це дуже важка і відповідальна робота. На його ділянці завжди панував армійський порядок. І не дивно, адже Володимир мав бойовий досвід в АТО. Його любили і поважали в цеху.

Тепер лише з  меморіальної дошки на колег дивиться легенда коксохіму Віталій Ножка, який працював слюсарем  дверевого господарства та анкеражу, знав усі тонкощі коксохімічної ремонтної справи. Рідному підприємству Віталій віддав 27 років, у коксовому цеху працював слюсарем-ремонтником (бригадиром). Його мобілізували до лав ЗСУ в перші дні війни – 26 лютого. Там слюсар-ремонтник ремонтував техніку, щоправда, військову. Загинув Віталій 11 квітня під смт Попасна.

«Дуже хочемо, щоб більше тут не з’являлося пам’ятних дощок. Адже кожна така втрата для нас надважка. Ось, наприклад, слюсар-ремонтник дверевого господарства Андрій Воробйов. Здавалося б, лише кілька місяців ми були колегами, але люди до нього тягнулися, прислухалися до його думки, – говорить старший майстер газового господарства коксового цеху Андрій Золотарьов. – Андрій мав дуже великий досвід ремонтника, багато років працював у ремонтному виробництві. Ще один наш колега – Володимир Федоряка – понад 13 років працював в «АрселорМіттал Кривий Ріг», був досвідченим слюсарем-ремонтником, бригадиром у коксовому цеху коксохімічного виробництва. Часто Володимир пропонував креативні рішення, які дозволяли знайти вирішення найскладніших завдань. Він теж загинув на цій війні. Війна приносить втрати, які нічим не компенсувати. Ми не маємо права забути про тих, хто не лише працював поряд з нами, а й став справжнім захисником, справжнім Героєм для кожного з нас».