Чому такі явища виникають серед дітей та підлітків, як цьому запобігти або захиститися? Знайти відповіді на ці та інші запитання та впоратися з цією, на жаль, актуальною проблемою, нам допоможе психологиня «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Шевчук.

«Допоможіть, дитина стала замкнутою, не хоче йти до школи, щодня має поганий настрій, вночі не спить, плаче. А останнім часом дитина взагалі стала приходити додому із синцями та саднами. Вона не хоче розповідати звідки вони взялися, каже, що впала, – говорить Олена Шевчук. – Подібні історії, тільки з різними нюансами, розповідають батьки. Те, що вони серйозно ставляться до подібних ситуацій і шукають виходу з них – це правильно, адже підліткова жорстокість, якщо не звертати на неї увагу, може наробити великого лиха».

Статистичні дані не тішать – щодня з булінгом стикаються щонайменше двоє дітей. За 10 місяців поточного року в Україні було зафіксовано понад 230 випадків цькування у закладах освіти. І це, на жаль, на 7 відсотків більше, ніж торік. А про скільки випадків цькування замовчується, тому, що їх учасники про це мовчать?

Існує декілька різновидів булінгу. З психологинею підприємства ми розглянемо психологічний та фізичний пресинги, коли дитину систематично дражнять, насміхаються, псують її речі, бойкотують, залякують, навіть б’ють.

Олена підкреслює, що у булінгу немає переможців, зміни в емоційному та психічному стані відбуваються в усіх учасників процесу: у жертви, переслідувача та пасивних спостерігачів, які не вмішуються у ситуацію, і таким чином тільки заохочують її продовження. Як правило, випадки цькування систематично повторюються. Такий спосіб поведінки для учасників булінгу небезпечний не тільки сьогодні і зараз, це може перетворитися на життєву поведінку, стати нормою спілкування.

«Чому діти стають жертвами? Як правило, через невпевненість у собі, занижену самооцінку, коли дитина не може дати відповідь агресору, не знає, як постояти за себе і йде у пасив. Проблема виникає і через надмірну жалість до дитини у родинах. Наприклад, «ти такий (така) слабенький, хворий тощо», – продовжує Олена Шевчук. – Жертвами булінгу діти можуть стати і через самозакоханість та зверхність. У моїй практиці був випадок, коли однокласники не хотіли спілкуватися з 12-річною дівчинкою, обзивали її. З’ясувалося, що батьки дівчинки, бажаючи їй тільки найкращого, постійно обговорювали з нею інших дітей. «Ця дівчинка з поганої родини, не товаришуй з нею, вона тобі не рівня». «Той хлопчик погано вчиться, з ним не треба дружити». Подібні фрази дівчинка чула постійно, тож у неї сформувалася звичка почуватися зверхньо, знецінювати та критикувати інших. Вона вважала це нормальним і не розуміла, чому діти не хочуть спілкуватися з нею та поводяться агресивно.

Щодо агресорів, то їх найчастіше також «вирощують» у родинах. Це і авторитарний стиль виховання, коли для дітей все під забороною, фізичні покарання. Страх та агресія дитини може виливатися на її оточення, дитина підсвідомо шукає слабшого і використовує її як «грушу для биття», щоб самоствердитись. Також діти можуть бачити насильство у родинах, тож у них не формується почуття емпатії, вони не вчаться розуміти інших людей, а сприймають насильство, як єдину норму вирішення конфліктів. 

Мовчання – це співучасть. Це щодо свідків булінгу. Найжахливіше, що часто свідки приниження інших ще й знімають це на телефон та викладають відео у соцмережах».

Булінг живиться страхом, байдужістю, відсутністю чітких правил. Та ми можемо його зупинити.

Якщо батьки бачать пригніченість дитини, психологиня радить зберігати спокій і поговорити з сином або донькою, щиро, з’ясувати причину. Ні в якому разі не звинувачувати дитину, а підтримувати її, давати зрозуміти, що ви є захистом для неї. Навчить дитину психологічно постояти за себе. Разом зверніться до психолога, в тому числі і до шкільного, який допоможе вивести дитину зі стресового стану та надасть слушні поради. Також зберіть факти насильства, зверніться до навчального закладу, правоохоронних органів, якщо це потрібно.

Якщо ви батьки ініціатора булінгу, то не йдіть в оборону власної дитини та в її агресивне покарання вдома. Тут треба визнати проблему, й також щиро поговорити з дитиною, пояснити наслідки такої поведінки. Важливо зрозуміти мотив агресивності, можливо дитина почувається неуспішною, переживає психологічну кризу тощо. У такому випадку теж бажано проконсультуватися з психологом.  

Психологиня нашого підприємства веде прийом в Університеті АрселорМіттал (3 Дільниця), кабінеті 216. Звертатися з понеділка по п’ятницю з 8.00 до 16.00.

У разі булінгу можна звернутися і за номером Національної «гарячої» лінії для дітей та молоді: 116 111 (з мобільних) або 0 800 500 225 (зі стаціонарних телефонів).

Фото з відкритих джерел.