Сьогодні неможливо уявити сферу охорони праці без такого важливого складника, як спецодяг. Але звідки з’явився спецодяг та яку він має історію? «Металург» зібрав декілька фактів про виникнення та розвиток робочого одягу.

Головне завдання спецодягу – захистити людину від шкідливих впливів виробничого середовища. Також за спецодягом можна дізнатися, представником якої професії є людина. Та яким би не був спецодяг, він має бути зручним та міцним.

Від шкіряних пов’язок до тунік та фартухів

За результатами археологічних розкопок відомо, що за часів кам’яного віку люди вже навчилися захищати себе за допомогою одягу. Прив’язуючи до поясу два довгих шмата шкіри, стародавня людина захищала свої ноги від колючок. Обмотавши хутро тварин навколо рук, отримувала нарукавники. Також шкіра захищала людину від ударів ворогів. 

Вперше про спецодяг згадується у літописах Стародавніх Греції та Єгипту. Будівельники пірамід та гробниць носили туніки з короткими рукавами та плащі. Вони були щільними, пошитими із грубої тканини. Плащі надягалися на спину і застьобувалися на правому плечі. До речі, туніки у більшості робітників були короткими. Чому? Так було зручніше працювати.

Тоді ж робітники вперше наділи фартухи. Спочатку вони уявляли собою доволі вузькі стрічки зі шкіри або тростинових стеблин та тканини. Згодом фартухи виросли у своїх розмірах. Їх також почали носити рибалки, м’ясники, ковалі та інші ремісники.

Захищали себе фартухами і давні рудокопи та ті, хто плавили метал. У ті часи перед ними стояли схожі на сучасні задачі – працювати з надрами та стояти біля розпеченої печі, тому їм треба було якось захищатися від пилу, бруду та високих температур. Тож фартухи давніх металургів були довгими, міцними, зробленими із шкіри тварин.

Лати – теж спецодяг

Саме так, залізні обладунки лицарів середньовіччя гарантували безпеку у їхній «роботі» – двобіях на турнірах та військових походах. Вчені та сучасні реконструктори дослідили, що вага лицарських латів складала приблизно три десятки кілограмів і вони рівномірно розподілялися по тілу людини. Для порівняння, екіпіровка сучасного воїна важить приблизно ж стільки. Тому не дивно, що благородний лицар міг ходити, бігати, скакати на коні та безпечно падати і швидко вставати, не затримуючись на землі.

Єдине, що заважало латам – це іржа. Стальний спецодяг дуже «боявся» дощу та інших опадів. Поранення лицаря теж було згубним до лат та їхнього власника. «Роздягання» було складним і довгим процесом, тому лицар міг зійти кров’ю навіть від незначного поранення. Кров також додавала іржі і обладункам.

Недоліком залізного спецодягу була і його дуже висока вартість. За один комплект обладунків у середньовіччі можна було купити ціле поселення.

В чому відмінності від спецодягу та «роби»?

У середині 18 століття робітникам фабрик та заводів почали видавати однаковий захисний одяг. Це був своєрідний дрескод компаній, щоб якось відрізнити своїх працівників від персоналу інших підприємств.

Звичайно, у кожної фабрики чи заводу був свій за кольором чи деталями одяг. Але увесь він був пошитий з найдешевшого матеріалу. Крім того, штани були мішкуватими, куртки – безрозмірними. Цей одяг був не лише незручним, а ще й принизливим. Тому люди і почали називати його «робою».

Хто подарував світу джинси?

Спочатку джинси теж були робітничим одягом. Їх винайшов емігрант із Баварії Лівай Стросс (знаємо його, як Леві Страус). В середині 19-го століття з матір’ю та двома сестрами він емігрував до США. В Нью-Йорку його брати на той час вже торгували тканинами.

Коли почалася золота лихоманка, Лівай Стросс повіз на Західне узбережжя США товар своїх братів – парусину, яку миттєво розкупили на пошиття наметів для золотошукачів. На решту матерії Стросс замовив у кравця штани, які виявилися на рідкість вдалими в співвідношенні якість та зручність.

Ці штани були призначені для гірників та золотошукачів. Але вони мали суттєвий недолік – під вагою самородків та іншої породи, дуже швидко рвалися кармани. Тож їх довелося укріплювати заклепками для кінної збруї. Ідея прийшлася до смаку фермерам та ковбоям. Згодом джинси стали популярними не тільки як спецодяг і поширилися світом як одяг на кожен день і не виходять з моди й досі.

На завершення

В наші часи асортимент спецодягу нараховує десятки тисяч найменувань. Сучасний робочій одяг зручний, виконаний із міцних матеріалів, прилаштований до особливостей різних професій, відповідає умовам праці та вимогам безпеки.

Придбання та видача спецодягу зараз є обов’язковою і безкоштовною для робітників. Спецодяг для багатьох професіоналів – це насамперед гарантія безпечної роботи та зручності.

До речі, в «АрселорМіттал Кривий Ріг» застосування під час робіт спецодягу та усіх необхідних засобів індивідуального захисту є обов’язковим і зафіксоване в «Золотих правилах» з охорони праці. Тож не нехтуйте цим правилом і бережіть себе!

Таким був спецодяг прокатників на нашому підприємстві у минулі роки
Спецодяг працівників цеху благоустрою
Сучасний спецодяг доменників

У статті використані ілюстрації з відкритих джерел та архіву газети “Металург”