З першого дня повномасштабного вторгнення нищить ворога керівник одного з підрозділів нашого підприємства.

Два лютих

Авто мчало ранковим шосе. Асфальт мирно шепотів під шинами, а мозок розривали думки про війну. Він не мав сумнівів у тому, що Росія продовжить розпочате у 2014-му. Кілька років Україну обливали брудом на російських каналах, заперечуючи саме право на існування. І ось почалося. Найстрашнішим було не встигнути отримати зброю. Тому так і летіло авто, за кермом якого був Славин батько, а ще одним пасажиром – Сашко, друг і колега по роботі. Трійця мчала до військової частини. А родичі Святослава вже телефонували з Херсонщини й розповіли, що ворожі колони швидко рухаються на північ майже без супротиву. Був ранок 24 лютого 2022 року…

Лютий 2023. Сьогодні у Святослава з батьком зовсім інший настрій. Син приїхав у відпустку. Як же пасує йому форма! Стомлені, але щасливі очі. Мама плаче від щастя. Слава також не втримався, очі волого заблищали. Обійми, поцілунки. Особливо солодкі – від коханої. Ганна дуже чекала, підтримувала, допомагала. І ось вона в його обіймах. А на столі пиріжечки, котлетки та ще багато маминого, що так любить синочок. «О! Стіл, як на Різдво!» – жартує боєць. А рідних розбирає нетерпіння. Ну, як там воно? Вистоїмо? Переможемо? «Звісно», – усміхнувся син.

Незламність проти танків

Але не завжди Святослав був у тому таким впевненим. «Ми з Сашком потрапили до окремого розвідувального батальйону, – почав він свою розповідь. – Після підготовки – Донецька область. Там, як і зараз, йшли важкі оборонні бої. У ворога була шалена перевага в артилерії. На один снаряд, випущений нашими, агресор вистрілював 20-30. А якщо додати перевагу у повітрі, то у перші місяці було зовсім невесело. Коли ти декілька діб знаходишся під таким вогнем, закрадається зневіра в тім, що можна вистояти. Саня був оптимістичнішим і підтримував мене. Особливо страшно, коли розумієш, що не просто криють площу, а полюють саме на тебе. Дрон слідкує, передає, і саме в твою бойову групу летять снаряди, міни, бомби. Чуєш звук. Летить! Цей точно в мене! Жах».

Слава на все життя запам’ятав 20 травня 2022 року. Тоді ворог несамовито штурмував Новомихайлівку. Мав величезну перевагу у бронетехніці та артилерії. Але наші вистояли. «Тоді, мабуть, вперше я відчув, що ми сильніші, – усміхнувся Святослав. – Наша група вогневої підтримки прикривала в’їзд в село від прориву бронетехніки. А головний удар взяла на себе 54-та бригада, яка стояла на основних позиціях. Щоразу після масованої артпідготовки і авіаударів по виявлених ворожими дронами наших позиціях починався піхотний штурм за підтримки вогнем з танків. І щоразу під шквальним артилерійським вогнем починали працювати наші мінометники, які рятували ситуацію, укладаючи по кілька десятків атакуючих орків протягом години. Потім вони миттєво міняли позицію, перетягували міномети та боєкомплект в укриття. Згодом знову артпідготовка… І так по колу. Село відстояли. Тоді я повірив, що наша незламність, наш дух сильніші за їхні танки та гармати. Поступово і вогняні можливості почали вирівнюватися. Зростала наша майстерність. Багато чому довелося вчитися. Але чимало навичок згодилося з моєї роботи».

Важка кривава робота

До 24 лютого Святослав Кузьменко керував підрозділом, який впроваджує Виробництво світового класу WCM на нашому підприємстві. Він зізнається, що той досвід допомагає не лише успішнопротистояти окупантам, а й виживати в бою. «Війна – це важка, специфічна, кривава робота, – продовжує він. – І той, хто вважає, що це лише бої, дуже помиляється. Якщо все тихо й ніби особливих загроз немає, це не привід розслаблятися. Це можливість покращити позиції, вдосконалити окопи, бліндажі, шляхи відходів, отримати додаткову інформацію про розташування ворога та місцевість. І хто цього не робить, часто розплачується. Можна, звичайно, слухати музику, замість копати окоп, але… Були такі випадки. Безперервне вдосконалення – один з головних принципів WCM, до речі».

Правило відразу ж встановлювати корисні контакти з колегами, Слава також взяв з WCM. Його вогнева група розвідбату часто змінює дислокацію. Перше, що робить командир на новому місці, встановлює контакти з аеророзвідкою. «Це питання ефективності і виживання, – говорить він. – Безпілотники відіграють величезну роль у цій війні. Якщо у тебе є данні аеророзвідки, то зайвого разу не треба вилазити зі схованки та «палитись», розглядаючи через тепловізор місцевість. Рух рашистських танків та бетеерів, на які ми полюємо, дрони визначають заздалегідь. А ще допомагають навички впровадження системи 5S. Особисто у мене все посортоване та має своє місце. Пів мішка теплих шкарпеток та термобілизни, які передали родичі, знаходяться у баулі на базі в парі кілометрів від нуля. На виконання бойових завдань береться лише штурмовий рюкзак зі запасними батареями для обладнання, тепловізором, павербанками, маскувальним халатом, комплектом білизни та шкарпеток, термогрілками і запасом їжі на 24-48 годин. Але і його можна загубити під час бою. Тому медикаменти, джгути й бинти обов’язково в кишенях. Це питання життя».

Втрата та здобутки

Разом зі Святославом WCM впроваджував Олександр Пшеничний. Саме з ним Кузьменко поїхав на війну. Пліч-о-пліч друзі воювали впродовж перших місяців. Потім їх розкидали до різних груп. «Мене призначили командиром вогневої групи, – розповідає Святослав. – Від партнерів прийшла нова зброя. Кілька протитанкових комплексів наш батальйон затрофеїв під Ізюмом. Саня мав до нас приєднатися. Але терміново треба було перекидати сили на Авдіївський напрямок, де була спроба ворожого прориву. Сашка кинули туди. З ним ми більше не побачилися. Він загинув біля Водяного. Світла пам’ять герою».

Ми пам’ятаємо стрімкий наступ на Харківському напрямку, просування наших військ на Кремінну, визволення Миколаївщини та Херсонщини. На Донбасі ж все по-іншому. В основному – тяжкі оборонні бої. Але Слава згадує й вдалу наступальну операцію, в якій також був задіяний. «Я тоді був у розвідгрупі, – згадує він. – Вночі ми перетнули лінію зіткнення, виявили вогневі точки росіян, місця дислокації живої сили та техніки. А потім наміченим шляхом, нищачи ворога, пішли наша бронетехніка та піхота. Це була одна з вдалих наступальних операцій саме на Донеччині, з багатими трофеями, полоненими та визволеними населеними пунктами».

Буде чим зайнятися

Восьмеро з 27-ми працівників підрозділу з впровадження WCM пішли воювати. Четверо з них – добровольцями. Крім Святослава та Олександра, це Віталій Афанасьєв і Руслан Нікулін. Ті, хто на виробництві, допомагають колегам. «Регулярно отримую посилки від них, – говорить Святослав. – Теплі речі, смаколики тощо. Дуже надихають дитячі малюнки, які нам передають. Вони нагадують, заради кого ми тут. Після перемоги планую повернутися в свій виробничий підрозділ. Ми робимо дуже потрібну справу – вдосконалюємо підприємство, робимо робочі місця безпечнішими. Знаю, що буде багато роботи. Особливо щодо зменшення використання енергоресурсів».

А ще Святослав мріє повернутися до своєї наукової роботи в Академії наук України. Під час відпусток він проводив дослідження, минулої осені мав захистити докторську роботу. «Ми працюємо над ідеєю використання водню замість нафти й газу, – розповідає боєць. – Це перспективний напрямок. Такі родовища в нас є. Тож буду щасливий зробити внесок ще й в енергетичну незалежність країни. А поки що повертаюся до своїх, на передову. Бажаю нам всім бути сильними, триматися, вистояти, бо саме в єдності з народом сила ЗСУ, наша сила».