Дві шлаковозні чаші, виготовлені у фасонносталеливарному цеху «ЛМЗ», відправилися «працювати» до «АрселорМіттал Зениця».

У ФСЛЦ вже 16-й рік поспіль виготовляють шлаковозні чаші для металургійного виробництва. У передвоєнний час в середньому їх виробництво становило 6-8 одиниць на місяць. Продукція наших ремонтників завжди мала попит, адже чаші через постійне використовування та навантаження фактично є витратним матеріалом, який періодично потрібно заміняти. Навіть за умов суттєвого зниження виробництва потреба у чашах не зникла.

«Наскільки мені відомо, то зараз ми ледь не єдине підприємство в Україні, яке виготовляє шлаковозні чаші, – говорить начальник ФСЛЦ Антон Збітнєв. – Адже для цього потрібні спеціальні виробничі потужності, обладнання та відповідний персонал. Ми це все маємо. Фактично наш цех – це місце народження чаші. Ми наче гончарі. От тільки за глину у нас спеціальна суміш, яка, до речі, теж складається із глини, рідкого скла та інших необхідних компонентів. З цієї суміші ми формуємо заготовку – форму, яка йде під заливку.  Сталеплавильна дільниця готує сталь та заливає її у форму, далі виливка проходить термообробку на термообрубній дільниці , і там вже їй надають чистової форми. При цьому вона має бути оброблена з ювелірною точністю.  І лише після цього чаші вже відправляються працювати до металургів. Цього разу у нас було особливе замовлення, бо чаші ми виготовляли для підприємства нашої компанії «АрселорМіттал Зениця». На виготовлення двох шлаковозних чаш для Зениці пішов майже місяць. Зараз ремонтникам складніше, адже чимало працівників мобілізовані, тож обсягу робіт у кожного на трудовому фронті побільшало.

«Можу навести лише декілька цифр, які показують, яка це складна робота – виготовлення чаш, – продовжує заступник начальника цеху Андрій Черкасов. – Ще на самому початку виготовлення чашіручним трамбуванням потрібно утрамбувати близько 70 тонн піску. На виготовлення однієї форми – «пасочки» йде чотири зміни. А щоб виплавити стільки металу потрібна електродугова піч місткістю у 25 тонн. На фініші величезну чашу зачищають та фарбують. Лише тоді її можна «пускати у світ».

Виконувати подібні замовлення було б неможливим, якби в ЛМЗ не було ,перш за все. кваліфікованих кадрів. Так, наприклад, бригадир формувальників шлаковозних чаш Володимир Свєтільский прийшов у цех учнем формувальника, фактично і починав він зі шлаковозних чаш. Сьогодні його бригада одна з найкращих у цій справі. Формувальники Сергій Коломоєць, Віктор Матвійчук, Віталій Заболотній, Олександр Яценко, Артур Саруханян зробили усе, щоб це замовлення було виконане вчасно та якісно.

Так вийшло, що у цих двох чаш ще й місія амбасадорів України. Автотранспортом чаші європейськими країнами відправилися до міста Зениця, що у Боснії та Герцеговині. Аби всі знали, що наша країна попри усі складнощі та випробування не лише захищається, а й продовжує жити та працювати на чашах (вони, до речі, разючих розмірів) окрім знаку нашого підприємства розмістили напис «зроблено в Україні».