Колись – остання зупинка трамваю, а зараз - центр міста

Затишна й тиха, вкрита щільними кронами каштанів. Усе це можна сказати про вулицю, названу на честь Степана Тільги, генерального директора «Криворіжсталі» у 1992-1996 роках.

А ще ця вулиця є історичною, адже саме з неї почався розвиток Соцміста у Кривому Розі. У 1930-х роках тут почали будувати житло та об’єкти інфраструктури для будівельників та працівників металургійного підприємства. Колись ця вулиця була околицею міста, де робив свою останню зупинку криворізький трамвай. Зараз вулиця входить до центру району Соцміста.

На честь Степана Тільги

Серед голого степу височіли перші п’ять чотириповерхових будинків, які дуже вирізнялися серед бараків. Неподалік розташувалися кінний двір та базарна площа (на території колишнього кінотеатру «Космос»). А навкруги – багнюка та будівельні майданчики.

Зараз навіть важко уявити, що на початку 1930-х років ця вулиця виглядала саме так. Її перша назва була у дусі радянських часів – Революційна. Зараз вулиця носить ім’я Степана Сергійовича Тільги, гендиректора «Криворіжсталі», директора представництва Союзу промисловців України, автора численних наукових праць, 47 винаходів, володаря Почесної відзнаки Президента України, ордена Дружби народів, Почесної Грамоти Президії Верховної Ради України.

Степан Тільга очолив підприємство на початку важких для України 1990-х років. Надзвичайно складними ці роки були і для нашого підприємства. Степана Тільгу сьогодні б назвали кризовим менеджером, адже він, людина, яка працювала на комбінаті більше 30 років та добре знала виробництво, кинув виклик проблемам та зміг зберегти комбінат. Саме Тільга розпочав процес переведення комбінату на орендну форму господарювання, і вже незабаром підприємство мало можливість сплачувати за сировину і матеріали грошима, а не виробленим металом. За клопотанням Степана Тільги у розпорядженні комбінату дозволили залишити 2,2 трлн карбованців позабюджетного галузевого фонду. Ці кошти пішли на реконструкцію першого дротового стану. Тільга займався стратегічним плануванням та інвестиційними питаннями. На жаль, після важкої хвороби у 1998 році Степан Сергійович помер. А його ім’ям тепер названо одну із найстаріших та затишніших вулиць Кривого Рогу.

«Проспект»-авеню

Так між собою цю вулицю називали її мешканці та ті, хто приїжджав сюди відпочивати. Тут розташувалися Центр дитячої та юнацької творчості (колишній діловий клуб КМЗ), тоді ще кінотеатр «Космос» (зараз спортивний центр), кафе, їдальня, ресторан.

У 1970-ті роки ця вулиця була рідною для ветерана нашого підприємства Петра Кравченка. Він жив у гуртожитку № 1 (потім там була стоматологія) і працював електрослюсарем з ремонту металургійного обладнання спочатку на другому блюмінгу, згодом у копровому цеху та в гірничому цеху ШУ.

«Я прожив там п’ять з половиною років, це було на початку 1970-х, – розповідає Петро Кравченко. – Із друзями я любив гуляти цією вулицею, із задоволенням ходив «у кіно» до «Космосу». А ще я майже щодня зазирав «до дяді Міши» – так між собою ми називали їдальню для працівників комбінату. Вона була на початку вулиці, неподалік від сьогоднішньої Ради ветеранів підприємства. Як же там смачно годували! А пиво яке запашне було! Чому «до дяді Міши»? Тому що так всі звали завідуючого їдальнею, його прізвища та по-батькові я вже не пам’ятаю. Також на цій вулиці був ресторан «Кривбас».

А зараз – про гроші

Історія вулиці Степана Тільги бере початок у 1930-тих роки. Перша так звана п’ятірка будинків була збудована у стилі конструктивізму – лаконічно, без зайвих архітектурних прикрас.

Згодом цей стиль розкритикували, і наступні будинки на іншому боці вулиці вже створювалися у стилі «сталінського ампіру». Двори будинків доповнили фонтанами-басейнами, куточками відпочинку, чавунними ліхтарними стовпами тощо. А лаконічність у будівництві повернулася до нас вже у 1970-тих.

Але саме з першими п’ятьма будинками, де були гуртожитки і окремі квартири, у людей пов’язані цікаві історії, щоправда, зараз важко підтвердити, чи всі вони були правдою. Одна з таких історій пов’язана з працівником нашого підприємства, який накопив чималу суму і сховав гроші в матраці. Одного разу до нього приїхала теща і, коли чоловік був на роботі, вирішила прибратися у кімнаті. Перше, що зробила жінка, почала вибивати на балконі цей матрац. Гроші, звичайно, полетіли вниз. Невідомо, чи повернули чоловіку ті гроші, а от звичайним перехожим, напевно, пощастило.

Інша історія – про заощадливість. Чоловік жив на хлібі й пляшці молока на добу і таким чином назбирав аж 50 тисяч карбованців. Та скористатися цією сумою не зміг – її «з’їла» грошова реформа. Скоріше за все, у подібні ситуації опинився не він один.

А от наступна історія точно справжня, і вона теж про гроші. У будинку, де зараз розташована Рада ветеранів нашого підприємства, колись був банк. А у кабінеті, який саме і займають ветерани, знаходилося сховище грошей. Ветерани розповідають, що коли вони в’їжджали у цей кабінет, то там був колючий дріт, решітки на вікнах та важкі металеві двері.

«Вулиця Степана Тільги – це наша цікава молодість і наше не менш цікаве сьогодення, адже тут знаходиться Рада ветеранів, де ми працюємо, – говорить ветеранка підприємства Ганна Солонченко. – Про кожний будинок на цій вулиці можна книгу написати. В тому числі й про колишній Будинок культури, де у 1930-ті роки розташовувався діловий клуб криворізького металургійного заводу. Він пам’ятає видатних людей підприємства, жінок-активісток. Згодом у клубі (вже Палаці культури) було багато різних гуртків, у танцювальний ходила і я. Цю вулицю також можна назвати і науковою, бо тут розташовано багато навчальних закладів. Незважаючи на свій поважний вік, вулиця залишається молодою і перспективною. Я впевнена, так буде і у майбутньому».