12 травня у світі відзначають День медсестри. Подякуємо медикам за їхню важливу працю та розкажемо про те, якими турботами наповнене життя медсестри поліклініки ГД медичного центру ПП «Стіл Сервіс» Ірини Назаренко.

«Раненько, як і інші працівники нашого підприємства, я їду на роботу у громадському транспорті, – говорить Ірина Назаренко. – Вітаюся з людьми, адже за роки роботи в поліклініці знаю багатьох, а люди знають мене. Не повірите, але коли я тримаюся за поручні та бачу руки інших людей, я мимоволі спрямовую погляд на їхні вени і в якому вони стані. Скажете, професійна деформація (сміється)?Але мені здається, я народилася, щоб бути медсестрою та допомагати людям».

Декілька днів на тиждень Ірина Назаренко допомагає офтальмологу поліклініки проводити профілактичні огляди. Часто її можна бачити у так званому адміністративному віконечку. Звідси вона видає водіям медичні довідки, завіряє печаткою документи про проходження працівниками профілактичного огляду, робить ксерокопії, оформлює необхідні документи на отримання поліклінікою медикаментів та медзасобів.

«У мене саме той випадок, коли робота дуже подобається. Зараз я не уявляю собі іншої справи, – продовжує Ірина Назаренко. – Хоча у нас з професією все ж було розставання. Життя так склалося, що на деякий час мені довелося покинути медицину. Ось тоді я чітко зрозуміла, що не можу без неї. Медицина стала моїм покликанням, в ній я вже майже 30 років. Стати медиком я вирішила ще у школі та цілеспрямовано йшла до своєї мети: здобула фах у Криворізькому медичному коледжі, працювала у 11-й міській лікарні, а потім влаштувалася сюди, до поліклініки підприємства. До речі, на мій вибір рідні не впливали, адже я взагалі з родини педагогів».  

Найулюбленіша частина роботи Ірини – це медична зміна у процедурному кабінеті. Там вона робить уколи, забирає кров з вени на аналіз, виміряє тиск тощо.

Ірина розповідає, що одразу може зрозуміти, який настрій у людини, яка приходить на подібні процедури. Деякі сприймають усі медичні маніпуляції з усмішкою, а деякі – бояться. Медсестрі доводиться відволікати людину розмовами, жартами. Іноді таким чином повністю вдається відволікти увагу пацієнта, він навіть не помічає, що в нього взяли кров чи зробили укол.  

«Так, я вмію допомагати людям, завжди знайду слова підтримки, швидко зорієнтуюсь у ситуації. Але коли мені довелося надавати допомогу дочці, вона втратила свідомість, я розгубилася і навіть на мить забула, що я медик. Потім взяла себе до рук, подумки посварила себе за таку розгубленість і допомогла доньці. До речі, вона теж обрала медичний напрямок – у виші здобуває фах провізора та фармацевта». Психологічно попрацювати над собою Ірині Назаренко довелося і тоді, коли її чоловік пішов захищати Україну. До речі, він теж працівник нашого підприємства. Вдень від хвилювань за нього жінку відволікала робота. Але вдома думки не давали спокою. Щоб хоч трохи відволіктися, Ірина взялася за вишивання. Колись вона вишивала хрестиком, а зараз засвоїла вишивку бісером. У поліклініці її робоче місце прикрашають картини,  зроблені власноруч – це букет квітів у формі карти України та квітковий годинник.

Вишивкою з бісеру Ірина прикрашає й сумки, косметички, які теж шиє власноруч.

«Мені дуже хочеться, щоб скоріше настала наша перемога, щоб усі люди повернулися до мирного життя, щоб усі були здоровими та щасливими, – говорить Ірина. – Вірю, що так і буде. А зараз наближати цей час будемо працею кожен на своєму місті».