Швидко перекваліфікуватися з металурга в рудозбагачувальника і навпаки – це реально. Про що свідчить приклад нашого колеги Олександра Григор’єва.

Сьогодні «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з усією Україною переживає непрості часи. Сортопрокатний цех № 1, як і більшість цехів, на даний момент не випускає продукцію. Але обладнання підтримується у належному стані і готове до запуску у будь-який момент. За це відповідає заступник начальника сортопрокатного цеху №1 з виробництва Олександр Григор’єв, який нещодавно отримав найвищу нагороду підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»».

Як розповів начальник СПЦ-1 Олександр Курочкін, заступник з виробництва виконує величезний обсяг роботи і робить це сумлінно та талановито. До війни замовлень на продукцію було достатньо, і всі три стани працювали. «Зона відповідальності у Олександра дуже широка, – говорить начальник цеху. – Не даремно ж заступника начальника з виробництва ще називають першим заступником. Він відповідає за процес виробництва, виконання плану, охорону праці, стан обладнання, його ремонти та інше. Незважаючи на те, що Григор’єв працює в цеху всього три роки, він добре з усім справляється, є чудовим організатором та керівником. Тож нагороду заслужив».

«Взагалі то я мріяв про футбольну кар’єру, – посміхається перший заступник. – Наполегливо тренувався, хотів стати Блохіним або Рональдо. Батьки працювали у нашому гірничому департаменті. Батько починав слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці, а на пенсію пішов з посади начальника цеху. Мати працювала сепараторником у цьому ж цеху. Тож і я вирішив пов’язати свою долю з цим підприємством: пішов вчитися на механіка, хотів ремонтувати металургійне обладнання. Але лише до того моменту, поки не потрапив на практику в один з прокатних підрозділів».

Захоплююча динаміка вогняного металу, магія перетворення масивного сталевого злитку на заготовку, а потім на тоненьку катанку так вразили студента, що він перевівся на іншу – прокатну спеціальність. Працювати почав на блюмінгу прибиральником окалини, а потім опанував професію оператора поста керування станом гарячої прокатки 1250. Але Олександр  відчував у собі хист організатора, керівника. У прокатних цехах вакансій майстра не було, а у гірничому департаменті тоді потрібен був майстер. Перед ним відкрився портал можливостей. Олександр ризикнув і опинився у цеху, де колись працювали його батьки.

«Прокатка та збагачування руди суттєво відрізняються між собою, – розповідає Олександр. – Необхідно було терміново перекваліфікуватися. Але головне – дуже захотіти. Весь вільний час між роботою і сном я займався самоосвітою, вивчав процеси, обладнання. Інформацію брав у бібліотеках, інтернеті та під час спілкування з досвідченими робітниками. Але професійні знання для керівника – то лише одна складова, а інша – це вміння працювати з людьми. Індивідуальний підхід обов’язковий. Тому розвивався у цьому напрямку».