«Від хліба та сала – до металу»
![](/_ipx/w_1536,f_jpeg/https://static.metalurg.online/wp-content/uploads/2024/02/20240115_111719-1536x1152.jpg)
Так пожартували у відділі кадрів нашого підприємства під час прийому на роботу Ганни Солонченко. Наприкінці 1960-х років жінка влаштовувалася на завод після роботи на хлібозаводі, що на Червоній. Її привів сюди батько, який спочатку будував завод, а потім працював електриком на першій доменній печі. Згодом Ганна Солонченко впродовж 30 років навчала юнаків та дівчат токарській справі у єдиному в ті часи на підприємстві навчально-виробничому цеху, де готували фахівців для роботи у різних підрозділах «Криворіжсталі».
Двоповерховий будинок з червоної цегли, у якому раніше розташовувався навчально-виробничий цех, є й зараз – він знаходиться біля заводоуправління підприємства, поблизу третьої прохідної.
Коли туди прийшла працювати Ганна Степанівна, життя там вирувало. Підлітки набували там професій верстатника, слюсаря з ремонту обладнання, машиніста електромостових кранів, токаря тощо. До того ж навчалися з великим бажанням, бо це був квиток у доросле життя та початок професійної кар’єри. Щоб матеріал краще засвоювався у навчальному закладі влаштовували учнівські змагання, у яких перемогти хотіли усі.
![](https://static.metalurg.online/wp-content/uploads/2024/02/20240115_111901-1024x768.jpg)
До навчально-виробничого цеху приходили на практику і школярі. А навпроти навчального корпусу розросталися сад та виноградник, які висаджували викладачі цеху та учні-робітники, саме так було записано у їхніх трудових книжках.
![](https://static.metalurg.online/wp-content/uploads/2024/02/20240115_111958-1024x768.jpg)
«Нашим учням-робітникам було лише по 15-16 років, багато хто з них тільки закінчив 8 класів. Серед них були і криворіжці, і мешканці сіл Дніпропетровської, Херсонської, Кіровоградської та інших областей. У нас підлітки не просто здобували професію, а й свої перші робочі місця, – говорить ветеран підприємства Ганна Солонченко. – Навчання загалом тривало півроку. Перші три місяці учні проводили у навчальному закладі, вчили теорію та закріплювали її практикою у майстернях. Працювали ми не в холосту, а виробляли невеличкі вироби для потреб заводу. Наступні три місяці навчалися вже безпосередньо у цехах під керівництвом досвідчених наставників. У більшості випадків молодь залишалась працювати там, де стажувалася».
![](https://static.metalurg.online/wp-content/uploads/2024/02/IMG-a8b1f22a135f79cfe16d0fb6fccd8cf3-V-576x1024.jpg)
Ганна Солонченко згадує, що деяким учням навчання токарській справі, яку вона викладала, давалося дуже важко. Їх лякала велика кількість важелів на токарному станку. Ганна Степанівна розповідала про значення кожного з них, все ретельно показувала, повторювала, якщо виникали додаткові питання або одразу все не вдавалося. Вона розуміла, що під час занять не лише надає підліткам корисних навичок, а і прищеплює їм любов до професії.
![](https://static.metalurg.online/wp-content/uploads/2024/02/20240115_111808-1024x768.jpg)
«На підприємство мене у 18-річному віці привів мій тато Степан Опанасович Регеда, – говорить Ганна Солонченко. – Його першою домівкою у Кривому Розі був барак на території сучасного Соцміста, тож він добре знав, у яких важких умовах доводилося жити та працювати будівельникам заводу. Потім вони з мамою отримали землю під забудову на жилмасиві «Перемога». У нас була дружна велика родина, адже у мене були ще дві сестри та два брати. До речі, потім усі вони працювали на нашому підприємстві.
Я закінчила 63-тю школу і влаштувалася пекти хліб на хлібозавод. Але хотілось більшого – працювати на металургійному заводі. Мене взяли учнем токаря. Під час влаштування я й почула фразу про хліб, сало та метал (усміхається).
Мені здавалося, я добре знала, що таке завод, бо ще маленькою носила туди їжу для батька. Часи були не дуже ситими. Пам’ятаю, матуся наварить галушок, я несу їх, вони смачно пахнуть, а їсти так хочеться. Візьму одну галушку, з’їм, інші не чіпаю. Та коли я вже влаштувалася та потрапила на виробничі майданчики заводу, то була вражена складними металургійними агрегатами та величезними розмірами підприємства.
Токарська справа одразу припала мені до душі. Згодом я закінчила машинобудівний технікум, отримала диплом. Думала, працюватиму за спеціальністю техніка-технолога, але доля вирішила інакше. У 24 роки мені запропонували бути майстром в навчально-виробничому цеху. Як потім з’ясувалося, це була справа усього мого життя. А наш навчальний заклад з роками трансформувався у сучасний Університет АрселорМіттал, де працівники та початківці мають можливість не тільки здобувати нові професії, а й постійно розвиватися та обмінюватися досвідом».
![](https://static.metalurg.online/wp-content/uploads/2024/02/20240115_111742-1024x768.jpg)
![](https://static.metalurg.online/wp-content/uploads/2024/02/20240115_112110-1024x768.jpg)