Батько Геннадія Усатого, Григорій Антонович, будував цей цех та більше двох десятків років працював у ньому. Прийшов вогнетривником, а згодом став бригадиром. І хоча спочатку син мріяв стати машиністом тепловоза, але батьковий приклад подіяв, і Гена пішов вчитися на металурга. А після служби у війську він прийшов працювати в цех до батька. Це стало початком металургійної династії.

«Тато порадив: йди у вальцювальники, вони непогано заробляють, та й робота цікава, хоча й важка, – згадує працівник прокатного цеху № 3 Геннадій Усатий. – Але тоді у вальцювальники одразу не брали. Спочатку я став слюсарем проводкової майстерні, виготовляв та ремонтував привалкову арматуру, яка утримує розкат під час прокатки. Потім деякий час працював прибиральником металу. Придивлявся до роботи вальцювальників, допомагав їм. А за півтора року вже й сам став вальцювальником».

Геннадій Григорович з теплом та вдячністю згадує своїх наставників Євгенія Металіна та Володимира Кіпаренка. Саме вони навчали його новій професії. Це було зовсім інше, ніж робота слюсарем у майстерні. Новоспечений вальцювальник разом з колегами виконував перевалку прокатних клітей, встановлював привалкову арматуру, налаштовував стан, контролював параметри продукції. Це було важко фізично. Але головою не менше доводилося працювати. З чистової групи клітей, на якій працював Усатий, виходив вже готовий прокат, і вальцювальник відповідав за його якість. Поступово Геннадій набирався досвіду, і згодом вже з першої заготовки у нього стала виходити першосортна продукція.

«Важка, нервова, але дійсно цікава та творча робота, – зізнається ветеран прокатної справи. – До кожної з шести клітей чистової групи треба пристосуватися. Навіть після звичайного ППР (планово-попереджувального ремонту) може щось піти не так, і доводиться корегувати налаштування клітей та привалкової арматури. А що вже говорити про освоєння нових видів продукції, нових прокатних профілів. Особливо нелегко давалися шестигранники. Адже геометрична форма досить складна, й треба було добряче напружитися, щоб отримати у розрізі саме шестигранник, а не щось криве та незрозуміле».

Геннадію подобалася робота, подобався колектив, атмосфера взаємної поваги та підтримки. Він був не проти, щоб і син Артур пішов у прокатники. Хлопець згодився. Закінчив технікум. Йому поталанило більше, ніж батькові. Його взяли одразу у вальцювальники, і батько став його наставником. Але ненадовго. Геннадій аж занадто відповідально поставився до своєї місії, і це не пішло на користь навчанню. Татові дуже хотілося, щоб у сина все виходило зразу й добре.

«Звичайно, я розумів, що у вальцювальників так не буває, надто складна професія, – продовжує Геннадій Усатий. – Мають пройти місяці й навіть роки, щоб стало виходити. Тоді до мене підійшов син мого першого наставника Геннадій Металін і запропонував: «Гено, давай переведемо хлопця до мене у бригаду, я з ним попрацюю». Перевели. І у Металіна навчати вийшло краще, бо тягар батьківської відповідальності не тиснув».

За словами старшого майстра стану Андрія Хрієнка, зараз Артур – один з кращих вальцювальників чистової групи. Відповідальність, цілеспрямованість – ці риси у нього від батька. «Артур ніколи не відмовляється від роботи і не зупиняється, не завершивши почате, – говорить Андрій. – Якщо інколи чогось і не знає (а людина, навіть геніальна, не може знати все), то запитує у колег і робить далі, поки не зробить добре. І хоча Геннадій Григорович вже 10 років працює не вальцювальником, а у майстерні, звідки починав свій трудовий шлях, йому є що порадити синові. Та й не лише йому. Я й сам до нього звертаюся за порадами. 25 років досвіду вальцювальника і багаторічний досвід у проводковій майстерні – це величезний скарб для цеху».

Геннадій Григорович зізнався, що перейти знову до майстерні його змусив стан здоров’я. Ветеран пояснив, що може б і досі працював на стані, але зір вже не той. А вальцювальникові без гострого зору ніяк. Він постійно робить заміри, щоб отримати ідеальну за розмірами й формою продукцію. Тож тепер на чистовій за нього син. А тато для нього привалкову арматуру виготовляє. І він не лише ділиться багатющим досвідом, а й набуває нового –  впроваджує Виробництво світового класу WCM.

Про це розповів заступник начальника ПЦ-3 з виробництва Павло Веселков: «Геннадій спеціалізується на професійному обслуговуванні. Наприклад, у нас були серйозні проблеми з прокатною кліттю № 20. Так от команда, в якій був бригадир привалкової майстерні, значно покращила її стан, і кліть працює стабільно. Артур же займається автономним обслуговуванням та впровадженням системи 5S. Я вам скажу, що на таких людях тримається виробництво».