Вона нервова та небезпечна. Але він любить її, і живе з нею вже 27 років. Бо це його… робота – рятувати людей. І звичайно ж після стресів і навантажень необхідно відновлювати сили – фізичні й ментальні. У старшого майстра газорятувальної служби Сергія Александровича є такий універсальний рецепт! І він ділиться ним у нашій щомісячній рубриці про подорожі та відпочинок.

«Мій тато родом з Білорусі, де багато лісів, – почав свою розповідь Сергій Александрович. – Раніше ми їздили в гості до родичів. Мені змалечку подобалися походи в ліс по гриби. З того часу ліс став для мене великою радістю та надійним засобом зняти стрес і не тільки. Ви коли-небудь були у вранішньому лісі? От що я називаю справжньою ароматерапією! Ці аромати надзвичайно різноманітні. Хвойний ліс пахне по-своєму, листяний має свої аромати. Перед дощем і в суху погоду запахи також різняться, і всі вони чудові! У лісу свій аромат на кожну пору року. А ще краплі роси тихенько скочуються листям та гілям, і чутно монотонний шум від мільйонів крапель, як у тропічному лісі. І ти наче розчиняєшся у цих ароматах та чаруючому шелесті».

Є кілька лісистих місць, які приваблюють затятого грибника Сергія Александровича. Це ліси на Кременчуцькому водосховищі, за Гурівкою недалеко від Кривого Рогу, поблизу Олешок на Херсонщині, на окупованій нині території, Черкаські ліси… А у 2011 році він відкрив для себе місце відпочинку, яке з того часу вважає найкращим. Це село Поляна на Закарпатті, де б’ють із надр джерела цілющої мінеральної води «Поляна Квасова». А разом з водою Сергій відкрив для себе гори, порослі мальовничими лісами, ну й, звичайно ж, з грибними місцями.

«Вперше я приїхав туди на відпочинок та оздоровлення за профспілковою путівкою, – згадує Сергій. – Поселився, записався на процедури та мерщій до лісу. Що там за гриби, які з них їстівні, а які отруйні, я не знав. Місцеві не дуже поспішали ділитися інформацією про грибні місця, та воно й зрозуміло. Хоча траплялися й відкриті люди. Почалося моє вивчення місцевості та всього, що пов’язано з грибами. Тут дуже важливо розписати процедури у санаторії так, щоб був час на улюблене хобі. Мені подобається ходити по гриби до сходу сонця. Очі не сліпить, світлових плям немає, а головне – ніхто ще не встиг пробігтися лісом перед тобою, бо є такий жарт: хто раніше встав, той і наївся».

Сергій поділився ще кількома «лайвгаками» щодо походів по гриби. Найперше – треба мати GPS-програму у смартфоні, яка працює без інтернету. А тим, хто любить заходити на багато кілометрів, бажано придбати спеціальний прилад – GPS-трекер, який коштує кілька тисяч, але набагато надійніший, ніж просто програма.  

«Тих, хто користується смартфоном, хочу застерегти. У лісі воно так: там шишечку побачив і сфотографував, тут грибочок, а ось  сосенка, жучок, павучок… Заряд сідає непомітно, тож треба економно його використовувати, або ж мати повербанк, – підказує Сергій. – Обов’язково треба мати пляшку з водою. Взувати треба чоботи, навіть, якщо немає дощу. Бо зранку в лісі така роса, що вмить намочить будь-які кросівки, та й можна неочікувано вийти на заболочену місцину. Повертатися бажано тією ж стежкою, щоб не заблукати. Зі мною був такий випадок. Забрався я далеко, і вирішив зрізати, та ще й відкрити нові місцини. З гори здавалося, що все легко вийде. Але спочатку довелося брести через болітце. Дуже боявся провалитися, аж ноги трусилися. Обійшлося. А потім вийшов на скельник…Завжди пам’ятатиму ту пригоду. Насилу вийшов. З лісом не жартують».

Сергій кілька разів був у Поляні. Зараз він вже непогано розбирається у місцевих грибах. За можливості приїздить сюди восени. З вересня по листопад збирає підберезники, підосичники, опеньки, лисички, білі гриби. Трапляються й оленячі ріжки, які схожі на корали, та гриби-парасольки. Парасольки – це чудернацькі гриби, які зовсім не схожі на їстівні, а скоріш на поганки з казок про бабу Ягу. Вони дуже смачні. За смаком вони схожі на куряче м’ясо. І це не єдині чудернацькі створіння у грибному царстві.

«Нещодавно за Гурівкою я знайшов дивні гриби. Ззовні вони нагадували шматки печінки. Я їх не чіпав, бо золоте правило є не лише на виробництві, а й у грибників. Воно просте: «Не знаєш, що за гриб, не чіпай!». У таких випадках я невідомі гриби фотографую і вже вдома за допомогою книжок, інтернету, знайомих розбираюся, що воно таке, і чи можна його їсти. Так от, моїм новим «знайомим» виявився печінковий гриб, що ще називають тещиним язиком. Він не лише їстівний, а ще й вважається альтернативою м’ясним стравам і має безліч корисних властивостей. До речі, я полюбляю не лише збирати, а й смакувати своїми трофеями. Готую сам. Кожний вид грибів підходить до тієї чи іншої страви. Наприклад, лугові печериці (набагато смачніші ніж магазинні) ідеальні для смажіння у сметані або просто на олії з цибулькою. Білі гриби також смачні, але я вважаю, що це розкручений бренд, як «Adidas» чи «Bosch». Сказати що вони найсмачніші я не можу. А грибна юшка, як на мене, найсмачніша з сушених підберезників та підосичників, але у кожного свій смак».

Є багато рецептів грибної юшки, і Сергій поділився своїм. На 2-літрову каструлю потрібна складена з двох долонь жменя сушених грибів, картоплина з кулак, середня цибулина, жменя дрібної вермішелі та 50 г вершкового масла. Гриби він замочує у воді на 30-60 хв, ріже їх дрібними шматочками та ставить на вогонь. Якщо гриби збирав сам, то використовує воду, в якій замочував. Якщо купляв, то про всяк випадок воду зливає і замінює свіжою. До грибів і середньо порізаної картоплі додає дрібно порізану цибулю. А коли картопля, цибуля й гриби майже зварилися, додає вермішель. Вона не повинна розваритися! Через кілька хвилин Сергій додає масло, солить за смаком, і юшка готова! Обіцяв і нас колись запросити й почастувати.

«За грибними рекордами я ніколи не ганявся, – продовжує Сергій. – Але колись знайшов білого десь до кілограма. Тобто майже кілограм, а не так як в одній кумедній ситуації. Колись поїхали ми з друзями на рибалку на Південний Буг. Зима. Крига. Кльову немає. Далеченько від нас далі від берега ще група, чорні цятки –люди. І тут вертається один з наших. Каже: «Саня судака зловив. Десь до кілограма». Ми ж знаємо, що судак ходить зграями. Тож підриваємося, хапаємо свої снасті, речі і чимдуж біжимо назустріч омріяним судакам. Прибігаємо захекані, мокрі. «Саня, покажи ж судака!» А в нього малесенький такий судачок. Яяяк!!! Нам же казали, що до кілограма! «А що ж він, більше кілограма, чи що?» До речі, гумор – це також дуже важлива складова нашого життя, особливо у важкі часи».

На жаль, далеко не всі цікаві історії та лайфгаки від Сергія Александровича ми змогли вмістити у цій статті. Але вже цього цілком достатньо, щоб зрозуміти, що природа, походи в ліс, у гори – це найкращі ліки проти стресів та поганого настрою. А збирати гриби – це не лише захоплює, а ще й смачно. Не вірите? Спробуйте грибну юшку або інші страви з грибів. Не пошкодуєте!

А всім, хто хоче поділитися історіями про свій відпочинок, нагадуємо, що ми раді допомогти вам створити ці історії і опублікувати на нашому сайті metalurg.online та в газеті «Металург».

Звертайтеся: т. 098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за  посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA або https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua  Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів та надихнемо тих, хто лише мріє про це, але ще не наважився. І не важливо, про що це буде – гірський похід, поїздку до Львова чи відпочинок в Одесі, оздоровлення в Моршині чи екскурсія на криворізькі відвали, мандрували ви вчора чи багато років тому. З часом цінність вражень не зменшується, скоріш навпаки. Тож подорожуймо разом.