З перших днів відкритого вторгнення Росії в Україну в лютому у Кривому Розі кількість чатів, груп, яких об’єднують волонтерські справи, зросла в кілька разів. Криворіжці на волонтерські справи збираються мікрорайонами, вулицями, будинками. А на підприємстві працівники волонтерять бригадами.

Бригада № 1 дільниці виготовлення вогнетривких та будівельних сумішей ремонтного виробництва перша не лише за номером. Перші на роботі, перші, коли потрібно прийти на допомогу – не змовляючись, з перших днів війни почали допомагати ЗСУ та переселенцям.

Наприклад, машиніст млинів Олена Нечипоренко з бригади № 1 розпочала свою волонтерську діяльність з… погребу. Спочатку домашня консервація вирушила до хлопців у Тероборону. Потім Олена купувала ліки, допомагала переселенцям. «Сьогодні серед тих, хто захищає нас, є хлопці з цеху, також в ЗСУ служать чимало моїх знайомих, – говорить Олена. – Щодня молюся за всіх і роблю те, що можу і повинна робити. Я залишилася в рідному місті, працюю. Ми всі зараз нервуємо, а робота мене заспокоює. Тим більше, коли ти працюєш у бригаді оптимістів. Сидіти склавши руки не може жодна з моїх колежанок. І таких, як ми, багато. Всі допомагають, чим можуть. І наше волонтерство йде з самого серця, бо серце ж українське».

За словами машиніста млинів Ганни Бескровної, все просто – треба брати і робити. Ганна каже: «Зараз так треба жити, щоб кожен твій рух приносив користь. 25 років я працюю на нашому підприємстві, весь цей час сповна викладаюся на роботі. Це нелегко. Але я зараз вдома і під надійним захистом, а хлопці наші – на передовій. Щоб їх зігріти, ми з дівчатами почали в’язати шкарпетки. Потім і підшоломники для наших танкістів опанували. А щоб не тільки тепло, а й смачно було, то й за вареники взялися».

Як і чимало українців, в бригаді перераховували кошти для українських воїнів. Машиніст крану Дарина Савіна здавала кров для порятунку поранених. Вона говорить, що війна, наче лакмусовий папірець, визначила якості людей. На щастя, біля Дарини більше таких людей, з якими можна «у розвідку сходити». Як, наприклад, її колежанки з бригади машиністи млинів Олена Чернявська та Марина Напрєєнкова.

«Я помітила, що стала менше «вибухати» на роботі і вдома. На це немає часу та бажання. Я працюю, мої діти плетуть сітки для військових, а ввечері ми всією родиною нарізаємо стрічки для цих сіток. Незважаючи на сирени, спуски до бомбосховищ, тривожні повідомлення, ми продовжуємо вірити і мріяти. Ось як переможемо, то я як «присяду» на телефон, і годинами про перемогу буду сповіщати усім-усім! Вірю, що це буде скоро, тому завжди рахунок на телефоні поповнюю!» – усміхається Марина Напрєєнкова.

За результатами загальнонаціонального дослідження стану волонтерства в Україні, яке провела компанія Gfk Ukraine на замовлення ООН у 2014 році після анексії Криму, майже чверть українців (23%) на той час вже мали досвід волонтерства.