Труби, металопрокат, стальні рейки та інші довгі і важкі вантажі перевозить на своєму автомобілі-«велетні» водій автотранспортних засобів Анатолій Омельченко. За свою сумлінну працю він був нагороджений до Дня компанії. 

Від водіїв часто можна почути, що водіння для них – це не робота, а спосіб життя. За кермом вони навіть здатні розуміти один одного без слів, спілкуючись лише поглядами, жестами або фарами свого автомобіля. «Так воно і є, у нас своя система спілкування, хоча автівки та робота у всіх різні», – говорить Анатолій Омельченко.

Водійський стаж Анатолія нараховує вже 37 років, останні п’ять з них він працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» – керує довгоміром, унікальним за своїми розмірами та можливостями вантажним автомобілем.

Водійській справі Анатолій Петрович навчався перед службою в армії.  Ще юнаком вважав, що керувати автомобілем має вміти будь-який чоловік, ці навички завжди згодяться у потрібний час. Та й гарний життєвий приклад був поряд, адже його батько Петро Омельченко теж колись був водієм, працював в 17-й автобазі нашого підприємства (тоді ще КМЗ).  

«Довгомір – це не звичайний автомобіль. Він створений для перевезення всього негабаритного, тож до кожного рейсу треба ставитися не стандартно, а індивідуально, – розповідає Анатолій Омельченко. – Довжина авто складає понад 13 метрів. Зазвичай цього вистачає для більшості вантажів. Але й серед негабаритних трапляються не такі, як всі. Якщо вантаж довший за автівку, його треба укладати так, щоб він виступав за борт не більше, ніж на метр. Це вимога правил дорожнього руху і дотримання безпеки на дорогах. Коли їдеш, увага до всього максимальна, адже при русі, особливо на поворотах, слід враховувати кут заносу причепу. Це потрібно, щоб не задіти машини поруч та все, що знаходиться біля дороги».

Анатолій Петрович каже, що водійська робота нелегка. Це на перший погляд здається, що просто сидиш у кабіні та крутиш «баранку». Насправді необхідно максимально концентруватися, враховувати усі моменти дорожнього руху і навіть бути стратегом – прораховувати події наперед. А ще ця робота дисциплінує – спонукає до дотримання правил безпеки, постійної уваги до власного здоров’я, взаємодопомоги.

Так було і під час відновлювальних робіт на криворізькій дамбі. На довгомірі Анатолій Петрович підвозив матеріали, необхідні для ліквідації наслідків ворожих «прильотів». Він згадує, що над відновленням дамби тоді, здавалося, працювало усе місто, і всі були надзвичайно згуртовані та допомагали один одному.

«Колись давно я працював на «міжгородці», – продовжує Анатолій Омельченко. – Ми розвозили запасні частини для сільськогосподарської техніки. Відряджень було багато, тож і водійських пригод вистачало. Але завжди допомагали професійність та звичайна людяність. І зараз теж вважаю, що у будь-якій ситуації ми маємо залишатися уважними до інших, поважати та допомагати усім, хто того потребує. Це нам зараз дуже потрібно, адже в країні йде війна. Як і більшість українців, я сподіваюся, що скоро вона закінчиться нашою перемогою. Хочу, щоб моя онука, якій 8 років, зростала у мирі, а ми могли і далі спокійно жити та працювати».