Волонтерство  не тільки допомагає тим, хто цього потребує, а й об’єднує людей, які разом працюють або мають спільні інтереси, хобі. У цьому щоразу впевнюється начальник зміни залізничного цеху № 1 Віталій Бондюк, коли з колективом цеху збирає та відправляє чергову допомогу військовим або переселенцям.

«Мій обов’язок у першому залізничному цеху – знати все, що відбувається на залізниці підприємства та керувати процесом руху. Наприклад, знати, скільки на території знаходиться порожніх та завантажених вагонів, які проблеми з рухомим складом треба терміново вирішити, щоб рух не припинявся, скільки прокату або чушки завантажити, куди їх спрямувати, яким шляхом, підготувати необхідні документи для перевезення «Укрзалізницею» та багато іншого. А ще знати, якою залізницею в Україні прямує состав до нашого підприємства, де він знаходиться, коли його чекати. Звичайно, цим займаюся не я один, над цим працює ціла команда залізничників», – розповідає Віталій Бондюк.

Організацію залізничного руху Віталій опановував спочатку у політехнічному коледжі КТУ, а згодом закінчив Державний університет економіки і технологій. Взагалі, він продовжив сімейну справу, бо залізничниками були його батьки, черговою на залізничній станції нашого підприємства працює сестра.  

Окрім залізничних нюансів, як підкреслює Бондюк, треба знати принцип роботи металургійного підприємства, специфіку кожної залізничної станції та бути активним, адже професія потребує  знань, оперативності та згуртованості.

Ці якості знадобилися Віталію і у волонтерській справі.

«Найбільшим потрясінням для мене став початок війни, – продовжує Віталій. – В цей час я був у відпустці і оздоровлювався в Карпатах. Вранці мене розбудив телефонний дзвінок від родичів із Білої Церкви, які повідомили, що їх вже бомблять. Дійсно, ми знали, що напад росіян був можливим, про це тоді багато говорили у суспільстві. Але кожен українець сподівався на здоровий глузд сусідів. Його, як виявилося, у росіян немає. Я повернувся до Кривого Рогу та разом зі своїми колегами-залізничниками зайнявся волонтерством. Це була і організація закупівлі військового спорядження для перших мобілізованих працівників ЗЦ № 1, і допомога переселенцям. Мені здається, що від самого початку війни усі українці стали волонтерами».

До речі, волонтерив Віталій і разом з футбольними вболівальниками Кривого Рогу. Одне з його хобі – це футбол, він вболіває за наш ФК «Кривбас». Разом вони збирали необхідне для людей, які через війну були вимушені покинути рідні домівки, у яких із речей майже нічого не лишилося. Допомагали і родинам військових, в яких, наприклад, батьки-інваліди.

«Це вже стало звичкою – збирати інформацію про те, що потрібно людям, організовувати все, а потім їхати на місця із вантажем, – говорить Віталій. – Одна із таких поїздок мені особливо запам’яталася. Це була тільки-но звільнена Херсонщина. З нашими військовими ми зустрілися біля відомого пам’ятника Кавуну. От тільки виглядав він не так, як ми звикли його бачити під час дороги на море, – з численними дірками від куль та осколків. А поряд – залишки житлових будинків. Ми пам’ятаємо херсонські села квітучими, яскравими, красивими. А зараз чимало сел розбиті, жити там неможливо. Щоб відновити все, знадобиться чимало сил, ресурсів, робочих рук та матеріалів. Та я впевнений, що із цим ми впораємося, бажання є. Головне зараз – це перемога, тож будемо наближати її кожен на своєму місці».