Електромонтери — це люди, без яких жодне сучасне підприємство довго не пропрацює, і гірничо-металургічне підприємство — не виняток.

Більшість устаткування в цехах «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює за рахунок електроенергії і приводиться в рух електродвигунами. Їх на підприємстві десятки тисяч, а може й сотні — точно навряд чи хто скаже. Але те, що вони скрізь — це безумовно.  На електродвигуни — величезна навантаження, тож не дивно, що вони періодично виходять з ладу. Серед людей, які ремонтують ці двигуни — бригадир електромонтерів Павло Нагайцев.

«Я прийшов на підприємство у далекому вже 1996 році, — згадує Павло. —  Перед тим вивчився на зварника, але ніде роботи не було. Дев’яності, самі розумієте. А на завод брали слюсарів. Тож довелося перекваліфікуватися. Потім ще було кілька років у пошуках себе, своєї професії, місця, де кращі умови й гроші — як на нашому підприємстві так і за його межами. І нарешті у 2000 році я прийшов у електрокущовий цех електромонтером. Звичайно ж, до бригадирства тоді ще було далеко. Довелося опановувати вміння ремонтувати електродвигуни безпосередньо у цеху».

Бригадир Нагайцев зізнався, що з усіх професій, які він опанував, електромонтерська йому найбільш підійшла. Бо хоча й не без фізичного навантаження, але більш, все-таки, потребує розумової праці, Ну уявіть собі: у кожному з цехів багато різних електродвигунів. Є зовсім маленькі двигунчики, як пташки колібрі, потужністю 30 кіловат, а є й десятимегаватні «монстри». А між ними —  величезний діапазон двигунів різних фірм, марок, моделей, модифікацій та навіть епох. І хай основні принципи їхньої роботи та будови схожі, але нюансів безліч. А крім двигунів багато допоміжного електроустаткування. У цьому господарстві команда Павла Нагайцева має розібратися і швидко та якісно відремонтувати потрібний двигун.

«Здається, що цього не навчишся й за багато років. Але на власному прикладі скажу, що якщо у людини є бажання, та є досвідчений фахівець, який хоче тебе навчити, то це не так і лячно. І звичайно ж, щоб була постійна практика. Бажання у мене було. А мій наставник Віталій Мецнер, найкращий з електромонтерів, вчив мене добре, зрозуміло все пояснював, і невдовзі я вже став до самостійної роботи. У нас зараз людей дуже не вистачає, як майже скрізь. А роботи багато. І з фахівцями у країні непереливки. Тож якщо хтось бажає працювати у нас — приходьте. Розкажемо, покажемо, навчимо. Аби бажання», —  говорить Павло.

Бригадир вважає, що людина має отримувати за роботу стільки, щоб вистачало на достойне життя. Але більше за гроші він цінує здоров’я. Тож де б не виконувала роботи його бригада, бригадир дає команду починати лише тоді, коли впевниться, що всі умови відповідають вимогам з безпеки. А ще він впевнений, що у взаєминах між людьми дієвий такий принцип: «Чим більше добра ти зробиш людям, тим більше його ти отримаєш навзаєм». Він вдячний нашим воїнам, які нас боронять. Серед них і колега Павла Сергій Вовченко.

«Сергій — висококласний електромонтер і чудова людина. На нього завжди можна покластися, —  говорить бригадир. —  Він пішов добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення. Дякуємо тобі, Сергію. Саме завдяки вам ми можемо мирно працювати, виховувати дітей та онуків. Моїй онучці Веронічці 22 березня виповниться шість років. Дуже її люблю. Допомагаю у вихованні, на танці вожу, у художню студію, гуляємо разом. Хочу, щоб вона зростала доброю людиною, всебічно розвиненою. Діти — наше все. Це наше продовження, наше майбутнє».