Будинок-комуна, червоний будинок, двір, який пам’ятає багато директорів нашого металургійного заводу… Ми продовжуємо розповідати про вулиці Кривого Рогу, у назвах яких – історії нашого підприємства, людей, міста, металургійно-гірничої галузі. Продовжуємо розповідати про вулицю Вадима Гурова (початок у «Металурзі» № 31). А ви знаєте, що колись на цій вулиці мешкали переважно коксохіміки?

Праворуч та ліворуч

Днем народження Соцміста вважається 28 липня 1931 року. Так історично склалося, що спочатку центральним «проспектом» робітничого селища стала вулиця Степана Тільги, з її п’ятьма багатоповерховими будинками та інфраструктурою. На ній мешкали будівельники та працівники металургійного заводу. Паралельно неї почала забудовуватися і вулиця Вадима Гурова. Вона створювалася переважно для будівельників та працівників коксохімічного виробництва, яке запрацювало у Кривому Розі з 1936 року.

«Я майже 40 років працювала у Центральній лабораторії коксохімічного виробництва, тож добре знаю про життя КХВ, людей, які працювали зі мною поруч, жили на вулиці Вадима Гурова та знали її історію, – говорить ветеран нашого підприємства Наталія Кришталь. – Вони розповідали, що забудова вулиці починалася у 1930-х роках з бараків, які зводилися з правого боку вулиці (якщо йти від проспекту Металургів), ближче до ставків. Там на початку 1930-х років розселяли сім’ї будівельників, а потім і перших працівників коксохімічного заводу. Це місце для житла коксохіміків було обрано через зручність – до майбутнього коксохіму можна було дійти пішки, людей не треба було возити на роботу.

Вже після Другої світової війни на правому боці вулиці почали будувати ще й котеджі. В одному з них жила і моя хрещена. Також на цьому боці вулиці діяли школа та лікарня, де у 1950-х лікувалися не лише коксохіміки, а й працівники новозбудованого цементного заводу. З кожним роком все більше людей прибувало до міста, і їм треба було десь жити. З бараків людям треба було переселятися. Тож почалася активна забудова лівого боку вулиці, там вже зводилися красиві багатоповерхові будинки. Серед тих, кому надали там квартиру я пам’ятаю родину Леоніда Несмашного. Колись він був начальником цеху вловлювання, а потім викладав у інституті, зараз це Металургійна академія».

Відлуння колективізму

Мова про будинок комуни, збудований у 1936 році у стилі конструктивізм. Цей єдиний комплекс, який складається з чотирьох корпусів, зберігся до наших днів. Три будівлі «прописані» по проспекту Металургів: колишні стоматологія, рок-клуб «Медісон» та житловий будинок. А один корпус – по вулиці Вадима Гурова, 1. Там колись розташовувався навчальний центр.

Якщо по-простому, будинок комуни – це те місце, де у людей мало бути все спільне і нічого особистого. За радянською ідеологією початку 20-х років минулого століття, людина мала думати лише про роботу, а не про побут, і в усіх сферах життя бути як на долоні. У будинках комуни мешканців забезпечували усім необхідним – від комунальних послуг, харчування до проведення дозвілля. Як і очікувалося, ця ідеологія не прижилася. Як і не збереглися дві статуї металурга та гірника на центральному вході. Зараз центральна частина будинку порожня.

Для працівників та керівників

За будинком комуни, на початку вулиці Вадима Гурова, увагу привертають красиві багатоповерхові будинки – це житловий комплекс колись вважався елітним. Він будувався протягом 10 років – з 1950 по 1960-й. У книзі Ігоря Рукавіцина «Соцмісто» зазначається, що комплекс планувався фахівцями з фортифікації і будувався, як  захисне коло. Крайні будинки служать захистом для будинків у середині цього кола, також там знаходиться потужна мережа повітропроводів.

Увесь комплекс витримано в єдиному архітектурному стилі, а один будинок – № 5 – виділяється. Він був експериментальним, збудованим з екологічно чистого черепашнику. У підвалі будинку було виділено на кожну квартиру місткі комори.

А от у будинку № 3 були квартири для директорів заводу та начальників цехів. Тут мешкали Степан Тільга, Віктор Гладуш, начальник мартенівського цеху Юрій Воронов та інші.

Про свята, лазню, таємниці «червоного»

Одним зі знакових місць вулиці є братська могила. Там поховані військовослужбовці 46-ї армії Третього Українського фронту, які загинули при визволенні Кривого Рогу в лютому 1944 року. Поруч – затишний сквер, колишній кінотеатр «Космос» (зараз спортцентр).

Навпроти військового меморіалу є маленький будиночок, про історію якого мало хто знає. Це банний комплекс, до того ж не простий, а перший на Соцмісті – він був збудований ще до війни. Комплекс зберігся до наших днів і продовжує діяти. Колись там наводили чистоту працівники нашого підприємства, мешканці Кривого Рогу. Деякі приїжджали до лазні навіть з віддалених районів міста.

На жаль, Палацу культури коксохіміків не пощастило «дожити» до теперішнього часу, він напівзруйнований. За залишками будівлі ми можемо тільки уявити, якою величною була ця споруда. Про це добре пам’ятає Наталія Кришталь: «Палац був офіційним та культурним центром не тільки вулиці, а й Соцміста. Там проводилися свята, були танці, «крутили» кіно, працювали гуртки, проводилися збори та вибори. Була і дошка пошани з фотокартками найкращих працівників КХВ, на яку багато хто мріяв потрапити».

Поруч з ПК знаходиться відомий  «червоний будинок», збудований у 1932 році за часи конструктивізму. Однак у його архітектурі цей стиль поєднаний з елементами класицизму. Є декілька припущень чому будинок називають «червоним». Серед версій – там мешкали радянські (червоні) лідери. Правда ж набагато простіша –

будинок просто був зроблений із червоної цегли, а мешкали там не начальники, а звичайні працівники Криворіжжя, у більшості – з КХВ, які переїхали до «червоного» з бараків.

На першому поверсі цього будинку зараз знаходиться магазин «Гурівський». А от останній поверх, з боку Палацу культури, має свою історію. Якщо поглянути вгору, то видно, що там залишилися стіни з вікнами-арками.

Все вказує на те, що колись там була квартира, може і не одна. Припускають, що її (їх) було зруйновано під час обстрілів у Другу світову війну, а потім просто забули відновити.

Тут мали прописку табір та колонія

Небагатьом відомо, що колись на вулиці Гурова знаходився табір військовополонених, який у січні 1954 року став табірним відділенням № 80. Відділення проіснувало на цій вулиці до квітня 1961 року. Саме тоді завершилося будівництво нового комплексу виправної колонії (в районі селища Зелене, а згодом і комплексу ДП № 9) і спецконтингент був переведений туди. Разом із цим змінилася і назва «Табірне відділення № 80» було перейменовано на Криворізьку виправну колонію № 80.

Вулиця Вадима Гурова простягається  до площі Домнобудівників. Тут уживаються житлові будинки різних епох: приватний сектор, котеджі, «хрущівки», за якими можна судити про забудову Кривого Рогу, дізнаватися його історію, згадувати людські долі. Прогуляйтесь вулицею Вадима Гурова, відчуйте це різноманіття і її особливу атмосферу і ви точно знайдете щось своє у цьому куточку рідного міста.