Критичні ситуації, стрес від втрати рідних, близьких, своєї домівки – ніякими пігулками неможливо загасити душевний біль та переживання через це. Війна створила нові та загострила поточні проблеми людей. Впоратися з ними та знаходити відповіді на різні питання зараз багатьом допомагають психологи. У когорті психологічних «швидких» працює і Наталя Грищенко, вона є психологинею громадської організації «Дівчата», яку працівники нашого підприємства знають і як учасницю жіночого форуму «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Гаряча лінія

Перші дні повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Темно, пізній вечір. Біля Народного дому, який одразу став головним пунктом допомоги переселенцям у Кривому Розі, зупинився невеликий автобус. З нього «висипали» діти і почали бігати по площі.

«Хто тут старший? Тримайте. Я поїхав за іншими». Водій автобуса тицьнув в руки Наталі, яка чергувала там, якийсь загорнутий пакунок, зачинив двері та вирушив з площі. З пакунка заплакала дитина. Наталя спочатку розгубилася, але невдовзі підійшла й матуся немовля. Разом з іншими своїми дітьми вона ходила за водою до Народного дому. Вимучена дорогою жінка розповіла, що разом з іншими сім’ями вони їхали зі Скадовська аж 7 діб. У людей нічого не залишилося крім невеликої кількості речей. Головне, що залишилися живими, весь час повторювали вони.

Подібних історій у професійному багажі Наталі Грищенко багато. 23 роки вона працювала психологинею у закладах освіти, та війна кардинально змінила і її життя. Як і багато українських жінок вона зараз самостійно дбає про дітей, адже її чоловік взяв до рук зброю та став на захист країни. А бажання бути потрібною іншим людям, які опинилися у важкій, подекуди критичній психологічний ситуації, привело Наталю до спільноти психологічних рятівників. Зараз вона працює в ГО «Дівчата», де проводить тренінги з протидії гендерно зумовленому насильству, читає лекції, проводить групові заняття з людьми, які потребують психологічної допомоги.

«З початку війни разом з іншими психологами освітніх закладів міста та лікарями-психіатрами я працювала на телефонній гарячій лінії психологічної підтримки, – розповідає Наталя Грищенко. – Краще взагалі не уявляти, з якими проблемами стикнулися люди через війну! Які важкі питання нам доводилося вирішувати! Допомагали ми людям і у розв’язанні звичайних життєвих питань. Звісно, нашою головною зброєю було і залишається слово. Не обходилося і без кумедних випадків. Телефонує мені чоловік і стривожено каже, що в нього виникла страшенна напруга. Це відчувалося і в його голосі, тому я й сама одразу напружилася. Ну, думаю, зараз будемо щось важливе вирішувати, і ставлю уточнювальні питання. А він мені каже, що я неправильно його зрозуміла, у нього страшенна напруга в електричній розетці. З’ясувалося, чоловік телефонував на гарячу лінію електромереж (шукав в інтернеті), а потрапив до нас. Посміялися. Потім я тому чоловіку допомогла з потрібним телефоном. Взагалі, різних випадків за півтора року роботи на гарячій лінії було багато».

Наталя жартує, що після війни, коли їй вже не доведеться постійно кудись бігти, вона напише книгу про все це. Робоча назва «Тисяча та одна історія часів війни». Там вона розкаже, як війна нас усіх змінила. Насамперед у нас змінилися світогляд та життєві цінності – матеріальне відходить на другий план, головне, щоб усі залишалися живими та здоровими. У Наталі зараз воює чоловік, у багатьох жінок чоловіки теж встали на захист родини та країни. Це також вплинуло на її рішення не залишатися в освіті, а йти до більшої кількості людей та допомагати їм.

Уважність та спілкування

Наталя розповідає, що роботи в неї зараз дуже багато. Хоча ми вже й адаптувалися жити в умовах війни, та все ж вона впливає на нас. Психологічна допомога потрібна цілим родинам. Наприклад, для того, щоб долати страх під час ракетних загроз та атак. Батьки турбуються за своїх дітей, які залишаються вдома, бо навчаються онлайн, а діти, своєю чергою, переживають за дорослих. Війна перевернула все з ніг на голову, і наші діти рано подорослішали.

Особливо гостро проявляються різноманітні страхи у людей, які побували в окупації. Наталя згадує випадок, який сколихнув не тільки її. Хлопчик (3 клас) з родини переселенців систематично не вмикав відеокамеру на онлайн уроках. З’ясувалося, що він не може дивитися на своє відображення не тільки у відеокамері, ай у дзеркалі. Все після того, як на його очах окупанти зґвалтували його сестру. Хлопчину примушували дивитися на це. Дитина пережила дуже великий жах, тож педагогам треба бути дуже уважними до дітей.

«Нам усім зараз треба вчитися спілкуватися з переселенцями, особливо з людьми, які вийшли з окупації, з родинами, які втратили чоловіків або синів. Треба думати над кожним своїм словом, – продовжує Наталя Грищенко. – З моєю колегою-психологинею, до речі, досвідченою з великим стажем, стався випадок, коли вона просто порадила жінці відпочити, коли та почала жалітися на втому та виснаженість. Ця порада зустріла величезний шквал негативних емоцій! Мовляв, як зараз можна відпочивати, коли в країні триває війна, а її чоловік воює! Це говорить про те, що нерви у багатьох з нас, наче натягнуті струни, і реакція на здавалося б безпечну пораду, може бути неочікуваною. Втім, щодо відпочинку. Відпочивати нам треба усім, і за будь-яких обставин, адже у нас просто не залишиться сил на боротьбу. А позитивні емоції ще більше допоможуть у цьому. Одного разу до мене звернулася жінка, у якої загинув чоловік. Два місяці вона горювала і дуже морально виснажилася. Вона сказала, якщо в неї не буде щось позитивного, з нею може трапитися щось погане. Жінці захотілося трохи поспівати, потанцювати, усміхнутися. Але вона дуже боялася зробити це, бо не знала, як цей позитив сприйме її оточення. Я порадила жінці не боятися своїх емоцій, адже бачила, що горе та пригніченість могли довести її до захворювання. Жінка так і зробила, тепер з нею все нормально».

Бийте посуд, стане легше

Наталя розповідає, що багато жінок звертаються до неї за порадою, як справитися із негативними емоціями, особливо із такими сильними, як злість, ненависть до ворогів. Тримати в собі ці емоції не можна, їх треба виплескувати, і бажано не на навколишніх. Одною з багатьох практик є биття посуду.  

«Це був тренінг в одному з прифронтових містечок. В ньому брали участь жінки різного віку, – розповідає Наталя Грищенко. – Я попросила учасниць взяти з собою непотрібний посуд. Наприкінці тренінгу ми вийшли на пустир, і я попросила жінок уявити, що то не просто тарілки та чашки, то наші окупанти, зло, образи, проблеми. І розбивши посуд ми позбавимося від них. Жінки спочатку боялися бити посуд, та потім так розійшлися, що настрій у всіх піднявся. Жінки казали, що їм дійсно стало легше на душі. До речі, поряд з пустирем був поліційний відділок, і чоловіки вийшли подивитися, що ми робимо. Ми пояснили, що це тренінг та запропонували їм приєднатися. Тож беріть і ви це метод на озброєння. Звичайно, з усіма засобами безпеки. Також негативні емоції можна викричати, але зробити це у безлюдному місці або вдома, щоб не лякати людей. 

А якщо захочете звернутися до нас по допомогу, знаходьте нас через Фейсбук. Набирайте ГО «Дівчата» або моє прізвище. Міцного усім здоров’я та гарного настрою!».