«Три ракети одна за одною»

Гендиректор АрселорМіттал Кривий Ріг про блекаут, демпінг від росіян і турків та нову нішу в ЄС — інтерв’ю 

В квітні 2022 року НВ Бізнес спілкувався з Мауро Лонгобардо про роботу АрселорМіттал Кривий Ріг (АМКР) на початку повномасштабного російського вторгнення. Тоді російська армія впритул наблизилася до Кривого Рогу. Станом на осінь, Збройні сили України змогли звільнити правобережну частину Херсонщини та відсунути російських окупантів від одного з найбільших промислових центрів України. Зокрема вдалося звільнити селище Архангельске на Херсонщині, де розташовано дочірнє підприємство — АрселорМіттал Берислав.

Проте цехи АМКР потрапили під прямий ракетний обстріл з боку РФ, а через руйнування енергетичної інфраструктури комбінат було повністю зупинено. Мауро Лонгобардо з колегами після блекауту дві доби жив на комбінаті, вирішуючи питання безпечної зупинки та рестарту основних виробничих агрегатів. Топ-менеджер розповів журналісту Артему Ільїну з НВ Бізнес про досвід роботи в критичних умовах, планування на наступний рік, поїздку на деокуповану частину Херсонщини та чому його колеги з головного офісу в Європі вважають поїздки в Україну смертельно небезпечними.

— Як зараз працює підприємство? Бо останнє, що ми чули — це зупинка внаслідок блекауту.

— Гірничий департамент працює на 20−25% наших штатних обсягів. На металургійному виробництві ми незабаром повторно задуватимемо доменну піч № 6, щоб вийти на рівень виробництва сталі у 20−25% від наших можливостей.

Коли відбувся перший повний блекаут, моя команда доклала великих зусиль, щоб запобігти ускладненням. У підсумку ми змогли безпечно зупинити все обладнання.

— Завдяки чому це вдалося?

— Ми внесли певні зміни в роботу внутрішніх мереж електропостачання. Це дозволило в аварійних ситуаціях подавати достатньо енергопостачання на обладнання, яке перебуває у гарячому простої без виникнення пожежі або інших проблем.

Я особисто перебував на заводі з усіма працівниками. Ми провели дві ночі на підприємстві, оскільки рішення доводилося ухвалювати миттєво. Після цього почали думати, як запуститись.

— Що цьому заважало?

— Наш комбінат при повному навантаженні споживає 400−450 МВт. При завантаженні на 20−25%, споживання складає близько 100−120 МВт.

Після блекауту ми гарантовано отримували тільки 60 МВт, і не протягом усього дня. Тоді це могло бути так: ранок починаємо з 70 МВт. Через 2 години телефонують з енергетичної компанії і кажуть, що потрібно знизити споживання на 20 МВт. А ще за годину передзвонюють і кажуть, що повертають 5 МВт. У нашій галузі не так легко це зробити.

— Як ці обмеження в енергетиці вплинули на виробництво?

— Ми почали споживати запаси сировини. В певний момент залишалося запасів залізорудного концентрату лише на 5 днів. Якщо ми не можемо отримати 100 МВт, тоді необхідно запускати обладнання по черзі. Ми так і зробили. Доменну піч було зупинено на сім днів.

Зараз ситуація на ринку покращується. Але через дефіцит електроенергії ми змушені обирати: або створювати запас агломерату, або задути другу доменну піч.

— Чи є інші складнощі у роботі меткомбінату?

— Такою проблемою цьогоріч було відшкодування ПДВ. Впродовж 2021 року воно відбувалося достатньо швидко. Через один-два місяці ми автоматично отримували кошти. Але у 2022-му був довгий період, кілька місяців, коли не було жодної виплати ні для кого у гірничо-металургійній галузі. Я розумію, що з початку повномасштабної війни у бюджеті лише накопичувалися проблеми. Загальна сума заборгованості перед АрселорМіттал Кривий Ріг складала 4,7 млрд грн. Але після довгої затримки відшкодування нарешті розпочалося — підприємству в грудні повернули 1,3 млрд грн простроченої заборгованості. Тепер ми очікуємо на повернення ще понад 2,5 млрд грн заборгованості, і на те, що в майбутньому процес відшкодування державою ПДВ стане стабільнішим.

Для нас це один з основних грошових потоків, оскільки дуже зменшилося виробництво. До того ж ми фактично лише експортуємо, бо український ринок складає 30−40% від того, що було раніше.

Деокуповане підприємство та логістика

— Які зараз ринкові ціни?

— Арматура на умовах FOB в портах Чорного моря коштує $524. Зима — не найкращий період для нас, тому що ми виробляємо матеріал для будівництва, яке взимку зупиняється. Тим не менш ціни поступово зростають.

— Який у вас пріоритет для експорту: готовий прокат чи напівфабрикати?

— Сьогодні ми готові експортувати все, що дає хоч копійку: чавун, заготовку, арматуру. Але у стратегічному плані, для нас у пріоритеті готова продукція.

— Ви майже не згадуєте про логістику. Чи вдалося вирішити цю проблему?

— Я б сказав, що питання логістики частково вирішено. При збільшенні завантаження наших потужностей до 50% ми можемо забезпечувати експорт потягами до портів Польщі та Румунії.

Ми багато працювали з Укрзалізницею над розробкою нових маршрутів. Вони коштують на $80−100 за тонну більше в порівнянні з тим, що ми платили раніше, коли їздили до портів Миколаєва та Одеси. Порт Миколаїв знаходиться на відстані 270 км від нас, порт Одеса — 420 км, а порт Гданськ — 1500 км, додайте ще транскордонні перевезення із зміною ширини колії. Це додаткові витрати. Тому якщо ціни низькі, то ми опиняємося «поза ринком».

— Чи відомо вам щось про можливе відновлення морського експорту металургійної продукції?

— Я знаю, що це питання обговорюється. Порти використовуються в зерновій угоді, але щодо гірничо-металургійної продукції поки що немає домовленості. Якщо відкриють порти, наше підприємство буде набагато більш конкурентоспроможним навіть з тими обсягами виробництва, які є зараз.

— Чи експортуєте ви щось через дунайські порти?

— На початку війни ми відправляли продукцію на Ізмаїл, а потім на Констанцу, де формувалися великі партії, і далі. Але після обстрілів залізничного мосту біля Одеси, виникли складнощі. Потрібно було везти в об’їзд через Молдову. Ці додаткові кілометри, і транскордонні переходи були абсолютно неефективні з точки зору вартості. Тому деякий час ми не використовували дунайські порти.

Але ситуація знов змінилася. Сьогодні у нас є південний маршрут, який веде через Ізмаїл або інші дунайські порти в Європу. Також є північний маршрут — на Гданськ, Гдиню, Щецин.

— Було кілька обстрілів Миколаївського порту. У якому стані ваша стивідорна компанія Нікмет-Термінал?

— Наскільки мені відомо, інфраструктура нашого терміналу не постраждала. Я планую відвідати Нікмет-Термінал, щоб переконатися в цьому.

Два тижні тому я разом із військовими вже їздив до деокупованого селища Архангельське Херсонської області, щоб на власні очі побачити, в якому стані наше підприємство АрселорМіттал Берислав.

— Що ви там побачили?

— На місці треба бути дуже обережним, оскільки там ще дуже багато мін. У самому кар’єрі поки що неможливо працювати. Важливо швидше розмінувати територію, щоб з квітня ми змогли відновити видобуток вапняку.

— У якому стані підприємство, що майже півроку було в окупації?

— Загарбники використовували його як міні-штаб. Там було досить добре збудоване укриття. Ми побачили там рештки їхнього табору. Наскільки я розумію, підприємство зазнало сильних обстрілів через те, що там були військові. Техніка знищена, будівлі зруйновані.

Найближчим часом ми направимо туди тимчасові будівлі, в яких люди зможуть жити й працювати.

Обладнання надавалося підрядником, який готовий його відремонтувати і вже запитує про відновлення роботи. Але для цього потрібно, по-перше, відкрити залізничну станцію. По-друге, забезпечити людям можливість там жити. Тому що поки що це життя без води та електрики. Важко там працювати. Нині ми маємо перелік питань: генератори, відновлення будинків.

— Скільки людей працювало у АрселорМіттал Берислав?

— 43. Ми постійно контактували з усіма нашими працівниками. Навесні втратили контакт із двома, але знайшли їх, коли територію було деокуповано. Усі наші працівники у безпеці. Я поїхав до Архангельського ще й для того, щоб особисто побачити, чого потребують наші працівники, які втратили своє житло. Люди просять допомоги по його відновленню. Ми плануємо покрити практично всі пов’язані із цим витрати.

— Поки АрселорМіттал Берислав був в окупації, де ви брали вапняк? Україна чи імпорт?

— Україна. Цього року ми працюємо на 20% потужності, тому потреба невелика. Близько 30 тисяч тон вапняку з Бериславу ми маємо у запасі, його вистачить на кілька місяців. Просимо підтримки Укрзалізниці, щоб перевезти ці обсяги до Кривого Рогу.

Міттал, Індія та російські ракети

— Ви іноземець, але вже давно знайомі з українськими реаліями. Як керівництво головного офісу ArcelorMittal реагує на події України? Можливо, ви спілкувалися на цю тему з паном Мітталом?

— Після початку війни у нас із ним відбувається практично щоденне спілкування.

Коли перебуваєш за межами України, важливо дізнатися більше про те, що відбувається тут. Наприклад, 5 грудня було завдано удару трьома ракетами по складу готової продукції АрселорМіттал Кривий Ріг. На жаль, один працівник загинув. Хвилювання і співчуття іноземних колег за межами України, було величезними. Я багато часу витратив, щоб їх заспокоїти, вони намагалися зрозуміти масштаби завданої шкоди.

Там люди думають, що як тільки ти перетнеш кордон України, то тебе одразу вб’ють. Але є більш небезпечні райони, є менш небезпечні. Коли ти знаходишся тут і потрібно вирішувати проблеми, то забуваєш про все це і менше нервуєш. Просто маєш завдання, які потрібно виконувати.

Група нас дуже підтримує і продовжить надавати підтримку. Ми зберігаємо персонал, платимо всім зарплату.

Як приклад підтримки компанії, скажу, що на 2023 рік для АрселорМіттал Кривий Ріг забезпечено $130 млн капітальних інвестицій.

— Скільки капітальних інвестицій буде за фактом цього року?

— Вийде близько $100 млн.

— Але планували більше?

— Так. Ми мали великі проекти, які зараз призупинені. Наприклад, будівництво нової фабрики огрудкування та ще 2−3 великі проекти, які неможливо реалізовувати під час війни.

— Деякі українські блогери провели паралелі між обстрілом цеху АМКР та відмовою прем’єр-міністра Індії зустрічатися з Володимиром Путіним. Можливо вам щось відомо про допомогу Лакшмі Міттала у переговорах між політичним керівництвом України та Індії?

— (Усміхається) Я не знаю про це. Це надто високий рівень.

Мої звіти корпоративному офісу полягали у тому, що ракетна атака була очевидною помилкою. Або тим, хто стріляв, надали неправильну інформацію.

Три дороговартісні ракети вночі влучили туди, де навіть не було виробництва — цех простоював!

— То були Калібри?

— Щось схоже на гіперзвукові ракети. В ту мить навіть не лунала повітряна тривога. Як мені сказали, час підльоту був 60 секунд. Три ракети одна за одною в те саме місце.

Плани на майбутнє та санкції проти росіян

— Ви вже дещо розповіли про збереження персоналу. Чи має головний офіс межу, після якої доведеться йти на скорочення?

— У мене немає жодних рекомендацій щодо цього. Я представив свій бюджет на 2023 рік, згідно з яким зберігаються всі робочі місця. І бюджет було затверджено. Сподіваюся, що через кілька тижнів у нас будуть хороші новини щодо портів та зростання цін.

Якщо робочий персонал у простої, їм оплачується 2/3 зарплати. Якщо люди працюють, то їм сплачують 100% зарплати. Для адміністративного персоналу ми намагаємось запровадити часткову зайнятість. Це означає, що колеги беруть 5 днів на місяць неоплачуваної відпустки.

— Ви згадали бізнес-план на 2023 рік. Він у вас один чи є кілька варіантів?

— Під час підготовки були кілька варіантів бізнес-плану: оптимістичний, базовий та песимістичний. Ми затвердили базовий. У ньому закладено виробництво 2 млн тон металопродукції та 2,4−2,5 млн тон залізорудного концентрату на експорт.

Звісно, можуть з’явитися добрі новини. Ми робимо все, щоб бути готовими до такого сценарію. Але навіть якщо завтра все закінчиться, це не означає, що ми миттєво наростимо виробництво. Поки що я цього не бачу. Тому на І квартал наступного року достатньо консервативні очікування. Думаю, він буде схожим на IV квартал 2022 року.

— Які обсяги виробництва руди та металопрокату ви очікуєте цього року?

За 11 місяців 2022 року ми виробили 1,2 млн тон сталі, 1,1 млн тон прокату, 1,6 млн тон чавуну. Виробництво концентрату — на рівні 4,3 млн тон, видобуток руди — 11,3 млн тон. Цей рік був дуже дивним. Наступного року ми очікуємо на більш ритмічну роботу.

— Ви плануєте бюджет одразу на рік чи на менші періоди?

— На рік і переглядаємо його щоквартально. Робити перегляд — це нормально. І це пов’язано з війною. І щомісяця ми надаємо в корпоративний офіс переглянутий план продажів.

— Якщо уявити, що війна закінчується, скільки вам знадобиться часу для повноцінного відновлення роботи?

— Ми проводимо багато підготовчих робіт для швидкого рестарту. Тому я думаю, що головним обмеженням буде нарощування постачання вугілля, що може зайняти 2−3 місяці.

— Плюс обмеження щодо енергетики?

— Звісно. Але я не знаю, як довго вони можуть продовжуватися. Це — зовнішні чинники. Коли ми кажемо, що все закінчилося, це означає, що всі умови нормалізувалися.

Якщо говорити відверто, то в Україні дуже скоротилося споживання електроенергії. Особливо у промисловості. Очевидно, що два комбінати у Маріуполі не працюватимуть ще дуже довго. Тому потрібно буде політичне рішення щодо розподілу електричних потужностей.

— Раніше в АМКР неодноразово заявляли про бажання розпочати виробництво плаского прокату. У зв’язку з такими ринковими змінами, чи є всередині компанії дискусії щодо повернення до таких планів?

— Звичайно, нам потрібно буде переглядати стратегію інвестицій. Ми не збиралися інвестувати у виробництво плаского прокату, бо Україна мала багато таких потужностей. Росіяни також експортували багато слябів. Але зараз ситуація змінилася. За 2 роки вже не можна буде постачати російські сляби до Євросоюзу. Навіть на прокатні заводи, власниками яких є деякі бізнесмени. Проти них можуть запровадити персональні санкції за зв’язок із (керівним російським) режимом.

— Ви говорите про Володимира Лісіна та НЛМК?

— (Мовчки киває). Тому за два роки в ЄС буде дефіцит слябів 6 млн тон. І це достатній ринок, щоб подумати про інвестиції. Ми не хочемо, щоб його зайняли китайські чи індійські металурги. ЄС для України — це природний ринок.

Не можу стверджувати, що все станеться саме так, але я зроблю таку пропозицію керівництву. Мені здається, що це хороша інвестиція зараз.

Споріднені підприємства та робота з партнерами

— Влітку був міні-скандал із відновленням поставок плаского прокату з АрселорМіттал Теміртау (Казахстан) до Росії. Яка зараз ситуація і які плани у групи по роботі на цьому ринку?

— Я не був залучений до цієї ситуації. Але, наскільки розумію, підприємство ArcelorMittal у Казахстані втратило практично всі експортні ринки. Вони продавали половину продукції в Росію, а решту експортували через територію Росії. Інші варіанти експорту — це транзит через Каспійське море та Азербайджан або через Шанхай. Це дуже дорогі маршрути.

Проблема вийшла на політичний рівень. Уряд Казахстану запитав: «Чому ви не продаєте, адже щодо вашої продукції немає санкцій?» А це найбільше підприємство в країні, тому могло виникнути питання націоналізації.

Щоб повністю не закрити підприємство, довелося відновити відвантаження на російський ринок. Але це мінімальні обсяги. У свою чергу, росіяни хочуть закрити свій ринок від казахської продукції ArcelorMittal. Адже в них зараз надлишок металопрокату. Російські підприємства недозавантажені і їм не потрібні конкуренти.

— Тобто росіяни зараз намагаються обмежити імпорт металопрокату?

— Так. Вони більше не можуть продавати у всьому світі, як це було раніше. Вони можуть продавати лише у деяких країнах, де їм доводиться демпінгувати. Але коли ти скидаєш ціну, то потрапляєш під антидемпінгове розслідування.

І тут виникає вагоміша проблема. Це турецькі трейдери, які купують великі обсяги російського металу і перепродають його в інших країнах вже за ринковими цінами.

Тому треба підвищувати ефективність санкцій, щоб не було бумерангу: запровадив санкції і сам страждаєш. ЄС ввів санкції, але не може продавати свою продукцію до Туреччини, оскільки там присутній російський продукт, який на 20% дешевший. Більше того, турки перепродають його по всьому світу. І заробляють великі гроші.

— Гендиректор Метінвесту Юрій Риженков в інтерв’ю НВ Бізнес говорив, що турки скоріше переробляють російські напівфабрикати та продають як готовий товар, а не просто перепродають.

— Можливо… можливо. У мене теж немає контрактів чи документальних підтверджень.

— А чи є чутки про подібні схеми з металопрокатом з так званих «ЛНР» та «ДНР»?

— Такої інформації у мене точно немає. Чутки на ринках зазвичай з’являються про великих російських гравців, які надсилають великий тоннаж.

— Весною ми з вами говорили про підтримку з боку корпорації. Зокрема, про постачання вугілля з Польщі, щоб не ганяти порожні вагони. Чи зберігається така схема співпраці?

— Зараз у нас набагато менше завантаження, тому ми купуємо вугілля в Україні. Ми закуповуємо 20% колишніх обсягів — 70−80 тис. тон на місяць. Хоча раніше було 300−350 тис. тон.

Влітку споживання знизилося у всіх металургів, тому ДТЕК та Метінвест змогли забезпечити всі потреби у вугіллі.

— Чи продовжуєте ви співпрацю з Метінвестом з коксу?

— Під час першої фази війни, коли вони втратили кілька батарей [у Маріуполі та Авдіївці] їм потрібні були невеликі обсяги коксу, які вони брали у нас. Але останнім часом їхні підприємства також знизили випуск чавуну та сталі, тому Метінвесту вистачає власного виробництва коксу.