Про свою давню подорож до Кіпру розповідає інженер кущового цеху Денис Куцевол. І хай вас не лякає така величезна кількість літер. Почніть читати і впевніться: «смакота» така, що й за вуха не відтягнеш.


«Було то в минулому житті, коли моя голова тільки-но почала набувати такої кошлатості, як зараз. Якось тренер мого сина Іллі, запропонував поїхати на Кіпр малою командою для тренувань і відпочинку, але поїздку скасували . А я подумав: чом би нам самим не рвонути? І ми почали моніторити дешеві квитки. Нарешті квитки куплені, команда з семи хоробрих зібрана. Мета: максимум вражень за мінімум грошей. Вирішили основну їжу брати з дому, а там купляти щось смачненьке місцеве.

Одразу хотіли піший похід, а потім з’явилася ідея взяти машини напрокат, але, як личить справжнім туристам, ночувати в наметах, готувати на газових пальниках і не залежати від когось, ще й встигнути погуляти віддаленими місцями. Майже всі летіли вперше, але у долоні після приземлення не плескали (як на мене, дивно виглядають такі пасажири).

От ми і в Ларнаці. Пішли на пошуки автівок до прокатних контор. Натрапили на те, що нам підходить. Ми з Олегом Хомухою стали водіями наших «янголяток»: в мене «Тойота», а в нього «Ніссан». Досі дивуюся як по четверо здоровезних хлопаків залізли в оту малечу. Домовились за тачки лише завдяки Олежці, який чудово розмовляє на «інгліші». Бо інакше навіть не уявляю, як би ото все обговорювали мовою жестів і корявими фразами. Повкидали рюкзаки до багажників і «гоу» за пригодами! Виїхали з магазину, де купили газ для пальника, коли дивлюся, жіночка назустріч якась перелякана рулить. Коли чую своїх по рації: «А нічого що ти по зустрічній  пхнеш?». «Врубаюся», що це ж острів! Рух лівосторонній, сиджу ж праворуч за кермом, а звичка спрацювала. Далі вже памʼятав.

Спочатку ми поїхали в гори і на гірському серпантині нас накрив сильний туман, ще й почався дощ. З +22 градусів внизу ми опинилися в трохи вище за 0. Поставили намети і почали варити вечерю. Навколо ще був сніг, і ми з Жекою Шидловським грілися, жбурляючи сніжки. На жаль, Женьки з нами вже немає. Він загинув рік тому на клятій війні захищаючи нас. Сніжками не дуже зігрілися і пішли шукати місцевий самогон з витонченою назвою «Зиванія». А зранку ми як античні боги піднялися на вершину Олімпу (Олімбос, 1952 м над рівнем моря). Фотографувалися, споглядали захопливі краєвиди, спустилися і гайда за новими враженнями!

Відвідали монастир Кіккос, помилувалися водоспадами Калідонією і Меломерісом. Вже як спустилися до моря, то зупинилися біля якихось будинків, де ще ніхто не заселився. Був квітень і сезон ще не почався. Біля дороги нас манили дерева з апельсинами, які падали і мусили б згнити, якби ми їх не врятували. Смачніших апельсинів я ніколи не їв. Я вийшов з того саду з двома пакетами АТБ з апельсинами, і пошкодував, що не напхав ще й у пазуху.

Далі ми оглянули залишки стародавнього міста. Я ж дуже хотів завітати до якогось старого автентичного села, і ось по рації з іншої машини Макс Мусієнко підказує, що на карті незабаром поворот у саму автентичність. Заїхали. Вузькі вулички, невеличкі будиночки. Опана! Вай-фай! І поки всі «зависли» в телефонах, ми з Лєною пішли побродити. Мешканці одного з будиночків запросили нас зайти. Виявилось, що там живе художник, в нього удома навіть галерея є. Журнали показував, де про нього писали. Подивилися, як живуть місцеві, трохи побалакали, якщо це можна так назвати, зважаючи на мовний бар’єр. Виявилося що господарі навіть знають, хто у нас президент.

Потім ми побували у мальовничому каньйоні Авакас, відвідали мечеть Хала Султан Текке (четверта з найголовніших святинь Ісламу). Щоб бути красивими і молодими, вмивалися в купальні Афродіти, прогулялися шикарною стежкою тієї ж таки Афродіти. Море надзвичайно красиве, але, трясця, холодне ще. Першим пішов у воду самий хоробрий Сєрік Моргун. Просто пірнув з каменюки в бурхливі хвилі. Далі ми всі залізли і плескалися, як діти. Ну як це – не скупатися в Середземному морі? Я навіть зловив маленьку колючу рибку, яка роздулася. Зафоткали і випустили, навіть забувши про три бажання.

Кожна ночівля на острові якась особлива, в надзвичайно красивих місцях: Пафос, Троодос, Лімасол. Одна з них була прямо на пляжі. Ми купили мʼяса та зробили шашлик. Дуже атмосферним був вечір. Але купатися в тому місці заборонено, бо присутня внутрішня течія, і це дуже небезпечно. Ми таки прислухалися до тієї таблички. Гуляючи Нікосією, побували у північній, окупованій частині Кіпру. Далеко не заходили, трохи прогулялися, і пішли звідти. Така собі атмосферка. Щось розтрощене. Багато людей, які не викликають довіри. Відчуття, що прямо на вулиці можуть пограбувати. Трохи солдат… Повертаємося. Далі на нас знов чекають чудові краєвиди, гарні світанки і заходи сонця, смачні фрукти, цікаві стежки й траси.

Гуляючи квітучим узбережжям, чудово просто сісти біля узбіччя, заварити чаю і смакувати його в компанії друзів, розуміючи, що ти ж на Кіпрі! А потім, натрапивши на великий кактус, наважитися скуштувати його плодів, до речі, смачних. Одну квітку-сукулент я, взявши гріх на душу, провіз в Україну дівчині Анюті. Бачили багато рожевих фламінго на озері, але здалека. Котів там дуже багато, навіть у віддалених місцях. Для них обладнанні годівнички та поїлки, де завжди є сухий корм і вода.

Проїхавши понад 800 км і протоптавши багато стежок, вже коли поверталися, і до вильоту лишалось півтори години, в мою «Тойотку», холера, влетів неуважний кіпріот на своїй «колимазі», помʼявши мені бампер. А сам відскочив як каскадер і перекинувся на своєму «тарантасі». Все це бачили наші хлопці в дзеркало на іншій нашій машині, і повернулися мені на допомогу. Бо одразу підскочили їхні «братки» і почали «наїзди». Але ми зателефонували в нашу контору з аренди авто, вони приїхали із страхувальником, і сказали, що все «гуд», ми не винні. Але завдаток за машину не повернули, обіцяли віддати після суду. Ви, кажуть, летіть з Богом, а там спишемось. Писав, відповідали, але так і не відали наші гроші. Ми розбили суму на всіх і додатково «полиняли» кожен на 60 євро.

Виявилося, що маю лишню вагу рюкзака (під час перельоту є обмеження), тож довелося зʼїсти помело, яке я купив додому. Зваживши кожен рюкзак, ми «добили» наплічники гостинцями до дозволеної ваги і полетіли додому. Жалкую лише про те, що це одна з двох моїх подорожей, в яких зі мною разом не було сина Іллі. Він не захотів саме летіти, а я не наполіг, думав, що наступного разу разом ще там побуваємо. Тому треба памʼятати, що наступного разу може не бути – ковід, хвороба, війна. Когось вже нема з нами, хтось далеко, тож не варто відкладати життя на потім. Я вдячний своїм друзям за компанію і пригоди в цій подорожі. А Женька Шидловський… Друже, тебе ми завжди памʼятимемо.

P.S. Згадав про мову! Гуляючи пляжем Айя-Напи, біля камʼяної природної арки (міст кохання) ми зустріли жіночку. Вона щось розповідала, і в нас запитувала. Вона зі Скандинавії приїхала. Ми ж, як песики, все розуміли, а сказати щось путнє не спромоглися (Олежика поруч не було). Тоді вона сказала, що якщо любите подорожувати, вчіть англійську».

Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «МММ» («Мрій та мандруй з «Металургом»!») І якщо  ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфхаками, телефонуйте нам:

098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua  Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути  гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!