Конфлікти виникають через непорозуміння та небажання (або невміння) почути одне одного. На черговому вебінарі від психологині нашого підприємства Олени Шевчук учасники вчилися ненасильницькому спілкуванню (без конфліктів) та опановували мистецтво розуміти одне одного.

«Ти ніколи не виносиш сміття!», «Ти взагалі мене не любиш, все життя мені зіпсував!», «Що з тебе взяти, тобі нічого доручити неможливо».

Чи знайомі вам подібні фрази? Якщо так, то цей матеріал за підсумками вебінару точно стане вам у пригоді, адже усім нам потрібно вміти висловлювати своєї думки мирно, а не у формі критики, ультиматумів, звинувачень, зверхнього ставлення або приниження.

«Спілкуватися з людьми – родиною, друзями, колегами, підлеглими – треба у мирній та безпечній формі, – говорить психологіня Олена Шевчук. – Наприклад, на звинувачення, що ви виконали щось погано, можна спокійно відповісти, що ви намагаєтеся робити все правильно і попросити конкретизувати ваші недоліки, а не казати про все взагалі. А ще можна зауважити, що ви працюєте добре лише тоді, коли до вас звертаються ввічливо. Саме за такої моделі спілкування ми будемо в рази ефективнішими, зберігатимемо гарні стосунки, повагу одне до одного та душевну рівновагу».

Ненасильницьке спілкування – цей термін та методику створив психолог Маршал Розенберг. Він звернув увагу на те, що під час конфліктів ми схильні узагальнювати та критично оцінювати іншу людину. У багатьох випадках таке ставлення одразу викликає опір та захист у відповідь. Як результат, люди перестають чути одне одного, конфліктують. Ненасильницьке спілкування пропонує інший спосіб донесення своєї думки: не оцінювати, а говорити про факти, особисті почуття й потреби, висловлювати прохання замість вимоги.

«До мене  часто пари приходять на консультації та починають нещадно одне одного звинувачувати, в тому числі й у побутових проблемах, – продовжує Олена Шевчук. – Усе це оцінки та узагальнення, а не факти. Принципи ненасильницької комунікації вчать, що насамперед треба говорити про факти без оцінок. Не «ти мене не поважаєш», а «вчора і сьогодні ти не помив посуд і не застелив ліжко, як ми домовлялися». Це факт, з яким інша людина може погодитися. Другий крок – сказати про свої почуття. Наприклад, «коли ти так робиш, я починаю сердитися, мене це засмучує». За цими почуттями завжди стоїть якась потреба. Вона може полягати в тому, щоб бути почутим. Ненасильницьке спілкування вчить розпізнавати свої потреби та потреби інших. Коли ми відмовляємося від ярликів та оціночних суджень, виявляється, що інші люди так само, як і ми, мають свої почуття та потреби. З дитинства нас навчили думати категоріями «правильно-неправильно» з огляду на наявність ворога. І коли ми дивимося на іншу людину як на ворога, то починаємо використовувати мову суджень. Суть ненасильницької комунікації не тільки в тому, щоб вміти екологічно висловити свої потреби і почуття, а й у тому, щоб вміти побачити за неприємними словами іншої людини потребу. Спробуйте так зробити, і світ стане простішим та кращим».