Поважати дітей потрібно незалежно від того, скільки їм років.

У дитинстві, коли дуже страшно, найкращий спосіб врятуватися – сховатися під ковдрою. Так підсвідомо дитина окреслює власні кордони, де вона почувається вільно, впевнено та безпечно. Та все життя під ковдрою не сидітимеш. Дитина має вчитися формувати власні кордони – як психологічні, так і у відносинах. А навчити їх цьому мають батьки. Як це зробити, розповіла на навчальному тренінгу психологиня підприємства Олена Шевчук.

«Зараз – не про війну, а про звичайне мирне життя кожної родини, в якій виховуються діти. Саме їм та їхнім батькам з нагоди початку нового навчального року ми присвячуємо ці психологічні поради. Мова піде про особисті кордони дитини», – сказала Олена Шевчук.   

Усе має свої межі. Наприклад, межі держави окреслені кордонами, фізичні – боронять наше тіло, власну територію, дозволяють задовольняти базові потреби у сні, їжі, гігієні. Інтелектуальні та духовні кордони захищають наші цінності, право на свою думку, власні переконання, вибір професії, хобі. Фінансові та матеріальні – бережуть наше майно, особисті речі тощо.

«Від народження у малюка є тільки батьки, саме вони керують його часом, поведінкою, відносинами. Але дитина зростає і потребує вже особистого простору, щоб формуватися як особистість, – зазначила психологиня. – У дитини мають бути свої речі, свій час, власна кімната або куточок в ній. Це дозволяє дитині почуватися захищеною, вчитися розпоряджатися своїми речами. Наприклад, ви та ваша подруга, у якої теж дитина, купили своїм дітям цукерки. Діти взяли й розкидали ці цукерки. Одна матуся почала сварити за це дитину. Інша своєму синові нічого не сказала. А коли він потім підійшов до мами і знову попросив цукерку, вона відповіла, що вже дала їх йому і він сам вирішив, що з ними зробити. Таким чином матуся позначила особисті кордони дитини, а малюк отримав корисний життєвий урок як краще розпоряджатися особистими речами».

У психологічних кордонах дитини теж є свої межі. Батькам бажано не лише розповідати про них, а й демонструвати на власному прикладі.

Поради батькам

  • Кімната дитини – це її власний простір. Щоб зайти туди, треба спершу стукати.
  • Перш, ніж торкнутися дитини або взяти її речі, треба запитати у неї дозволу. Це вияв поваги.
  • Зауваження дитині треба робити свідомо, пояснюючи чому.
  • Якщо зауваження викликало у дитини протест, то це ознака «нападу» на її кордони, таким чином дитина захищається. Поставтесь з розумінням до такого прояву та знову поясніть, чому ви зробили зауваження.

Розкажіть дитині про спілкування з друзями

  • Дружнє спілкування має бути лише добровільним.
  • Друзі можуть попросити, але не мають право диктувати свої умови.
  • Друзям не варто маніпулювати почуттями. Наприклад, насторожити дитину вже має приблизно така фраза: «Якщо не зробиш чогось, я не буду з тобою дружити». Сюди ж входить і шантаж, коли однолітки вимагають дитину зробити якісь речі, погрожуючи розповісти «щось» про неї батькам, вихователю тощо.

«Насправді подібних порад дуже багато, і в більшості випадків вони визначаються індивідуально, – зауважує Олена Шевчук. – Якщо ви з малих років навчите дитину поважати власні кордони, вона таким чином поважатиме й кордони інших людей. Наприклад, не братиме без дозволу чужі іграшки, виявлятиме повагу до інших, ставитиметься з розумінням до потреб інших людей. Уміти вибудовувати кордони – це історія про виховування у дітей самостійності, поваги до себе, батьків, друзів та взагалі оточуючих. І все це дуже допоможе дитині у дорослому житті».

Фото з відкритих джерел